Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи
- Автор: Малярчук Таня
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-668-084-X
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи». Краткое содержание книги:
Бо легше не зважати на те, що Таня народилася в Івано-Франківську, у 1983 році, що вона десь вчилася і десь ще недовчилася, що вона щодня щось робить, ніж відділити написану нею прозу від Тані Малярчук.
Тарас Прохасько
моя наглядачка не любить лише китайців - та й то з особистих причин вона заводить мене в цілком порожню камеру але я радію що в мене нічого нема - мало того
з кожним днем я все більше хочу щоб ніхто нічого не мав і це не мрія тарантула кохана не егоїстична забаганка бо і тарантули не егоїсти якщо подумати а сліпі виконавці небесного вироку - ні це не егоїзм це месіанська спроба врятувати людей від болю що прийде завтра а він прийде кохана прийде як сусід зичити гроші і головне те що біль виникає від утрати тому якщо не мати речей які можна втратити - не буде й болю який може завтра надійти
і я нічого не мала ти ж знаєш - порожня хата - анічогісінько лише якісь листівки і світлина - і все гаразд жодної сльозини за втраченим ніяких жахливих снів де ти за мною біжиш молода у чорному волоссі і в барвистій сукенці аби сказати що мене кохаєш… - нічогісінько я казала зовсім нічого бо розумієш я тебе і ніколи не мала щоб утратити ніколи ти мені не слала листівок - я здурила - і світлини твоєї не мала тільки все частіше здається що напевне колись її бачила вона мені ввижається тоді коли я плачу - тому можу страждати що цього всього нема і все - а це не страждання це тільки наближення до нього це гра у морський бій це онанізм і кава це щастя все зважувати на шальках терезів - шалена - це - без тебе
Каган-Шабшай любить красуватися переді мною голою до пояса ходить собі з виглядом повністю одягненої жодного разу не прикривається руками навіть не робить спроби прикритися не робить спроби зробити спробу - і хоч би груди були гарні а то ні зовсім обвислі й маленькі ніби виссані монстром - але я не маю права їй дорікнути чи сказати прикрийся курво стара і штовхнути межи ребра щоб ті її пуцьвірінки беззахисно гойднулися адже я нічого не знаю про Каган-Шабшай не знаю чи вона щаслива у шлюбі чи має двох дітей і чи подає милостиню жебракам біля церкви
тому я примушую себе дивитися на її груди так само відверто й невимушено як дивилася б на її ніс аби вона не думала що мені соромно а отже щоб не досягнула своєї мети
та мені й не соромно зовсім: хіба може бути соромно дивитися жінці на жіночі груди?
але наглядачка не заспокоюється а навмисно завжди стає в анфас як би я не оберталася як би не заглядала у вікно чи не нахилялася зашнурувати черевики наче тикає в мене своїми грудьми о Боже нащо мені дали наглядачку жінку невже в цьому краї між Шевченком і декабристами нема наглядачів чоловіків
звичайно я боялася б чоловіка не знала б як поводитися щоб якомога менше його збуджувати коли всміхатися а коли печально не звертати уваги мовляв не бачиш ідоле я сьогодні баную за батьківщиною мені ніколи уявляти який ти голий я заслана сюди я раба навіть менше як раба - я Прометей а ти подаєш мені їжу як під’юджений Гефест ніби й шкодуєш але все одно забиваєш у м’ясо цвяхи - щезни
і він щезне а від жінки навіть не уявляєш чого очікувати ніколи не вгадаєш де межа її чуттєвого збочення і де закінчується а де починається задоволення її страху
не думай Каган-Шабшай що я зм’якну бо те що ти робиш зовсім не інтриґуюче - заїжджено й банально порівняно з численними порнофільмами які я передивилася
я помираю від цієї тягучої доби а особливо від цих прозоро-білих ночей коли видно майже як удень і я ходжу від одного вікна до другого з надією що хоча б у он у тому маленькому дарма що заґратованому віконечку я побачу справжню як то і повинно бути в такий час темряву нехай я собі виберу око чи проткну виделкою щитовидну залозу але я буду певна того що це ніч і що пора спати і що нема чого вночі тикати в себе виделкою і ходити приблудою камерою в якій усього одне вікно дарма що заґратоване і в ньому світло бачиш у ньому мигає нетверезе причмелене сяйво мені на сміх воно шкіриться з мене і я б дала йому по писку якби воно його мало
я страждаю від авітамінозу подивіться на мої обгризені нігті й посічене волосся здається що мій пупок розв’язується і що замість легень у мене медові стільники або навіть цілий вулик із бджолами і головне не рухатися щоб бджоли не подумали що я їхній ворог і не вшпилили мене гуртом - і треба це все написати на аркуші: якесь оповідання абощо про людину-вулик про бджіл-людожерів про бажання темряви адже тут навіть якщо щільно заплющити очі видно все одно хоча в камері має бути темно так заведено споконвіку тюремним статутом
кохана я скиглю не просто так із однієї лише забаганки просто вчора прийшла до думки що безкрайня зона в якій я перебуваю схожа за всіма ознаками на відкритий космос де панують не простір і час а всебічність і входження що ніби не є негативом а навпаки моїм щасливим як не дивно здобутком бо за час заслання я не постарію ані на зморшку і не втрачу жодного дня з часу моєї присутності на землі - а це було б чудово якби не було так жахливо: бо що коли я повернуся а тебе вже не буде бо минуло якихось дев’яносто вісім років і не буде тебе вже давно - півстоліття - зміниться вдруге з того часу державний лад аптеки переобладнають під фруктові крамнички всі будуть жити щасливо й радісно так як ти і мріяла - не буде як очікувалося живих роботів віртуального сексу і клонованого потомства - ніякої фантастики і гіперелектроніки тільки от тебе не буде вже близько півстоліття а я весь цей час житиму так ніби ти є