Правила гри. Частина перша

Спускаючись, принц ковзнув поглядом по фігурці Оаль-Зіїра й невдоволено скривився. «Боги»! Що Домаб тямить у цьому? Що взагалі хто-небудь з них, «віруючих», насправді знає про об’єкт своєї віри?

Ці думки настільки контрастували з сонячним ранком, що принц відкинув їх подалі й про все забув. До певного часу.

В їдальні — велетенській лункій залі, прикрашеній вишукано й зі смаком, — на столі вже парували всілякі наїдки. На місці Талігхіла сидів Раф-аль-Мон і зацікавлено принюхувався до того, що стояло перед ним: супницю нещільно накрили кришкою, з неї вибивався приємний аромат. Пресвітлий увійшов і повільно наблизився до столу, ліниво розмірковуючи: зігнати торговця зі свого місця зараз чи приберегти сюрприз до завершення сніданку. Ото старий сконфузиться!

— Доброго ранку, — мовив принц. — Сподіваюся, ви приємно провели час, доки чекали на мене?

— Еге ж, — кивнув торгівець. — Просто чудово. Ваші служники напрочуд привітні й гостинні.

— Дійсно. Ну що, почнемо?

Раф-аль-Мон спантеличено подивився на Пресвітлого, і той зрозумів: старий, як і кожен віруючий, перед трапезою мусить помолитися Богам.

— О, — всміхнувся принц, — не звертайте уваги. У мене своє ставлення до того, що називається релігією. Моліться скільки завгодно — мене це не збентежить.

Старий розгубився.

— Але… Це не мені завгодно, Пресвітлий. Це завгодно Богам.

— Безперечно, — кивнув Талігхіл. — Богам. Отож, моліться їм. Повторюю, мені до цього байдуже.

Раф-аль-Мон знову поглянув на принца, встав зі стільця, підвів очі до стелі і виструнчився, наче солдат-новобранець на першому огляді. Зараз Раф-аль-Мон дуже нагадував принцеві того священика, який читав молитву над домовиною матері: так само звисала до землі і тремтіла борода, так само догідливо дивились у небо широко розплющені очі. І всі довкіл маленького Талігхіла теж дивилися в небо, а він — єдиний! — дивився в обличчя мами. Її вкусив — подумати тільки! — скажений собака, що невідомо як опинився у садибному парку. Безглузда смерть! Відтоді жодна тварюка не могла наблизитися до садиби ближче ніж на сотню кроків, не ризикуючи бути підстреленою з лука охоронцями чи посіченою ними на капусту. Але ж маму це не врятувало. Про яких богів — усемогутніх і справедливих — можна вести мову в такому випадку? Вони не вберегли найчистішу і найневиннішу душу в усьому світі — його матір. У неї був дивовижний для Пресвітлих дар: лікувати смертельні хвороби. А себе не змогла врятувати. Батько, дар якого у здатності вигравати в азартних іграх, кусав губи від безсилля, а Талігхіл… Талігхіл якраз напередодні її смерті вперше побачив віщий сон. Але він не вірив у богів. Незважаючи на сни, незважаючи на все, не вірив у богів. Немає їх, всемогутніх та справедливих, немає й не було. І ніколи не буде. Тому, коли принц бачив людей, які моляться, страшенно дратувався. Вони хотіли вірити — і тому вірили. А насправді богів не існує.