Правила гри. Частина перша

— Кажуть, — зауважив він, дивлячись у ніч, — кажуть, Коронований стоїть тут не випадково. Ти чув цю байку?

Джулах підвів голову й сонно подивився на тисячного:

— Га? Що? Пробачте, я прослухав.

— Ти знаєш легенду про Коронованого? — повторив Обхад.

— Н-ні. Напевне, це якась місцева.

— Навряд, — ліниво протяг тисячний. — Я її чув у Гардгені… і потім ще кілька разів. Легенда стверджує, що Коронований це демон, якого Боги Ашедгуну перетворили на бескида. Він колись програв наймолодшому з них, Гравцю, у кості, й аби розплатитися, мусив оберігати вхід до країни — цю ущелину.

— А вежі навіщо? — запитав Джулах. — Їх, як розповідають, теж будували Боги.

— Коронований начебто віддає вежам свою силу… — тисячний замислився. — Не знаю, цього в легенді не було.

Жрець мовчав. Обхад вирішив, що той задрімав: після довгої дороги і роботи — не дивно. Нехай.

Тисячний підвівся й підійшов до зовнішніх зубців кам’яної корони, аби подивитися на вежі та ущелину. Але поглянувши вниз, він із тихим вигуком відсахнувся. Згорблена постать біля вогнища миттю підскочила:

— Що?

— Хуміни. Там, біля входу в ущелину. Здається, збираються розбити табір. Заходити, мабуть, будуть завтра.

Джулах наблизився до краю майданчика.

— Виходить, почалося, — констатував жрець.

— Почалося.

Він помовчав.

— Коли хочеш, йди відпочинь, я повартую в першу половину ночі. Все одно не засну.

Звичайно, Обхад брехав. Справжній воїн може заснути в будь-якій ситуації; коли ти в облозі або коли тримаєш облогу — все одно — час не вибирають. Він брехав. Просто хотів, аби помічник зараз пішов спати — тисячному треба було поміркувати на самоті.