Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

По ділу показую: По наказу Головного Отамана я з головним Інспектором Кедровським отправився в Запоріжський корпус для ліквідації цей справи. В розмові в кабінеті от[амана] Сальського, от[аман] Балбачан заявив, що він згодився приняти посаду командіра Запоріжського корпуса по бажанню і вимозі полків 7 і 8 дивізії і пропанував нам звернуться по цій справі до командірив тіх частин; в розмові віч на віч зо мною він заявив слідуюче: «Я згодився прийняти команду лише під давліннєм обставин і для того, щоб спасти корпус від розвалу; знаю що коли я буду командувати корпусом кабінет міністрів може подати в од ставку; але може це і краще. Я тіх людей в Чорном Острові зовсім не поважаю і вважаю для справи кращим утворить новий, діловий кабінет; проти Головного Отамана і проявлення його влади в любий формі, чи в діктатурі, чі в презідентурі абсолютно ничого не маю і підлягать Головному Отаману буду. Хочу щоб ця справа рахувалась «post factum»; в тому разі коли 6-та дівізія не хоче мене бачить на чолі корпусу я згодин приняти під команду лише 7 і 8 дівізію; призначення моє на цей пост мусить бути, бо це єсть [завершений факт].

На моє запитання чи всі обставини зважив пан Отаман, — він одповів: «так»; а на запитання, чи вважає можливим сопротивляться озброєнной силой наказу Головного Отамана о негайном залишенні влади, — відповів: «коли на мене пошлють Сушка, то відповідальности на себе не беру, прошу ще раз передати Головному Отаману і урядові, що подію треба рахувати за факт закінчений; я не Оскілко і військо у мене не Оскілківське.