Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

500 я не пам’ятаю. За Коларда я знаю, що він самостійник, але балачок я з ним не вів і тільки часто бачив його з Маєвським. Швеця і Маєвського на нараді не було, і Швець взагалі не був вхожий в ці круги. На нараді Сімонів читав привезеного з собою листа: «Правда про Оскілка», но його слухали тільки декілька осіб, бо цей лист повинні були розіслати всім. Я не слухав, що читав Сімонів, і зміста цього листа передати не можу, бо в той час з кимсь балакав, чи з Богуном, чи з кимсь инчим. Після цього нарада ця вирішила, що необхідно всякими засобами добиватись, щоб я командував якою небудь частиною, до якої всі ці люди, що були на нараді, могли б переїхати. Переїхати, як вони казали, їм треба було, щоб зберегти себе від репресій, яких вони сподівались в звязку з тим, що вони до того часу робили. Із військових частин для мене намічали, або запоріжський корпус, або як це не вийде, то яку-небудь військову частину на Збручі. На нараді всім верховодив Шемет, вносив формули, висловлював бажання, а решта з ним погоджувались. На нараді Шемет говорив про проект Державної наради і висловлювався за те, що як всі вони переїдуть до моєї військової частини, то тоді вони почнуть «діло». Слово «переворот» не було сказано, але під ділом всі ми, що були на нараді, розуміли державний переворот. Я тепер показую Вам все найбільш яскраве, а подробиці потім покажу, бо тепер стомився. Ця нарада відбувалася місяця півтора назад, і в той час була уже в Галичині надзвичайна комісія Няньчура, з присутністю якої лічились, не дивлячись на те, що переведені комісією арести паралізовались через члена Директорії Андрієвського, який впливав на Галичанський секретаріат 501 владою своєї посади. Днів через три, або чотири після наради Андріевський 502 і Шемет були у мене і стали рішуче вимагать, щоб я став на чолі військової частини, після чого вони приїдуть до мене і, як перший крок почнуть видавати часопись. В цій часописі, як вони казали, будуть діскредітіровать всіми силами кабінет міністрів, щоб підготовити почву і щоб легче було населенню пережити державний переворот. Андріевський казав, що у його є документи, компрометуючи всіх членів Директорії, окрім Петрушевича, і особливо компрометуючи Швеця і А. Г. Макаренка. Ці документи Андріевський хотів дати до часопісі, але мені їх не показував і з змістом їх мене не познайомив. Я не дав ясної відповіді на прописане домагання, бо згоден був щоб мене призначила влада, але самочинно не хотів їхати до війська. Після цього Андрієвський ще разів два заходив до мене з Шеметом, говорили зо мною про задуманий їми державний устрій і розсказали мені, що Головним Отаманом буде генерал Греків, презідентом Української республіки Петрушевич, або яки[й]сь старий Чикаленко 503, кабінет міністрів буде чисто діловий і на чолі його стоятиме Сімонів. В кабінет повинні будуть війти самостійники, народна партія, хлібороби-демократи і соціалісти-федералісти; не виключалось, що в кабінеті будуть і соціал-демократи, але які по призвищам, мені не казали. Говорили про те, що Антанті приємно буде бачити міністром закордонних справ Мацієвича 504. Приблизно це ж саме казали мені Сімонів, Афанасьев, а особливо Шемет, який майже кожен день бував у мене, бо обідав, де я жив. Шемет просто стояв у мене над душою і вимагав, щоб я скоріше погодився з їх програмою і, як що їм не трапиться добути офіційно для мене військову частину, то щоб я зробив це неофіційно і сам би взяв таку частину в свої руки. Через те, що я все-таки хотів бути призначеним офіційно, Шемет і його гурток, який я назвав раніш, через Галицьку народну партію впливали на Секретаріат, а цей останній, після того, як хлопоти його перед Головним Отаманом Петлюрою ничого не дали, доручив мені формування нових військових частин. Представляю до цього мого показання повновласть на ці формування від Галицького секретаріату. (Свідок представив прописану повновласть 505). Здається за день, чи за два до того, як я одержав це уповноваження мені по розпорядженню Сімонова Афанасьев видав двадцять п’ять тисяч карбованців українськими гривнами, як я догадуюсь із їхніх партійних грошей. Ці гроші мені дали на росходи по моїм роз’їздам і на організацію війська, яке я мав формувати. В цей самий час праве крило Галицької армії одходило і стали боятись, що той район, де мені доручено було формувати військо, буде захоплений поляками. Настрій гуртка Шемета похитнувся, але вирішено було задуману їми справу продовжувати, тим більш, що як вони казали, Антанта їм всім допоможе, а Галичанський Секретаріат перешкоджати не буде, бо він взагалі не буде добре ставиться до уряду наддніпрянців. Члени Секретаріату — люди обережні і з приводу цього не висловлювались. Коли почався наступ ворога на Станіславів, то я виїхав на Чортків-Копичинці і там побачив, що із нових формуваній нічого не вийде, бо не було ні кадрів, ні амуніцій, ні зброї. Тоді я вирішив їхати до Головного Отамана і просити, щоб мене було призначено в його розпорядження. Мені тоді сам Отаман пропонував їхати до Італії, на що я погодився. Коли про це дознався Шемет, то мені прийшлось кожен день переживати неприіємности, бо Шемету не хотілось, щоб я їхав з України. Нарешті, коли ми з Шеметом виїхали з Тарнополя, то в Богдановці Шемет холодно попрощався зі мною. До Проскуріва я доїхав слідом за Директорією, не маючи на меті виступати проти державного уряду. В день прибуття мого до Проскурова туди приїхав і Шемет, який знову насів на мене і став вимагать, щоб я взяв в свої руки Запорожський корпус. А тут ще приїхали полковники цього корпуса і інспектор корпуса Гавришко. Всі вони зробили великий вплив на мене, і я погодився їхати до запоріжців, не маючи сили суперечити їм. Особливо насідали на мене тоді Шемет і Гавришко, але чого останній так старався, мені не відомо, бо я його мало знаю. Шемет між инчим запевняв мене, що поляки з нами погодяться і помиряться, і що вони формують уже українські частини. Все це вмісті взяте і примусило мене рішитись стати на чолі Запоріжського корпусу, але я всім зазначив, що проти Головного Отамана я не виступлю, і так і зробив. Я ще забув показати, що гурток Шемета ще в Станіславові вирішив, що після випуску часопісі вони заарештують уряд через ту частину, яка буде в моїх руках. Це я чув від Шемета і члена Директорії Андрієвоького. — Подробиці я маю показати инчим часом і тоді може ще що пригадаю, а тепер я дуже стомився і перехвилювався взагалі, через що не можу більше показувати. Показаніе прочитано Петро Болбочан.