Твори в п'яти томах. Том II
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #2
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том II». Краткое содержание книги:
Про свій задум написати твір, присвячений життю скіфів, В. Владко розповідав:
“Мене свого часу безмежно захопив світ стародавніх скіфів, які були колись, як кажуть, з незапам’ятних часів насельниками України (та й не лише України, а й усіх широких степів на південному сході Радянського Союзу). З’явилися вони в цих краях майже невідомо звідки — і так само невідомо куди зникли, не залишивши по собі ніяких ознак писемності. Все те, що сучасна наука знає про них, побудоване виключно на основі матеріальних знахідок, знайдених під час археологічних розкопок у курганах, та ще з нечисленних записів стародавніх грецьких і римських істориків. Довгий час я старанно вивчав такі матеріали — і вирішив, нарешті, написати роман про життя й побут одного з тих таємничих племен. Але як його писати? Я не зумдв би, каюся, написати історичний роман в прямому розумінні цього слова. І я, після довгих роздумів, спинився на моєму улюбленому жанрі наукової фантастики. Хай мої герої завідомо фантастично, але в межах літературної достовірності, опиняться в світі стародавніх скіфів, хай у романі розгортаються події в конфліктах між радянськими вченими і скіфськими віщунами, вождями і поневоленими рабами, — це дасть мені можливість показати в сюжетних пригодах звичаї, побут і традиції одного з скіфських племен”.
Роніс зацікавлено дивився на нього: мабуть, йому подобалася щира запальність молодого чужинця.
— Все це правильно, — відповів він по паузі. — Але саме зараз не варт починати рішучих дій. Скіфи поки що перебувають під великим впливом Дорбатая, бо він надто їх налякав. Віщун добре зіграв свою гру, ви це бачили самі. Скіфи бояться богів і вважають, що саме боги покарали Сколота. Але, запевняю вас, незабаром усе зміниться…
— Коли?
— Це залежатиме від того, коли плем’я вирушить у жалобну подорож. А така подорож викликана смертю Сколота. Я не знаю, чи відомо вам, що таких уславлених скіфських вождів, як Сколот, мають ховати в священній місцевості, до поховані и інші скіфські вождь які жили раніше від них. Ця місцевість називається…
— Гери! — вигукнув Дмитро Борисович, забувши раптом про свою роль перекладача. Нові думки заполонили свідомість археолога. Звісно, він знає це, бо читав про церемонії поховання скіфських вождів ще в Геродота, того самого стародавнього грецького історика, який лишив нащадкам найбільше відомостей про скіфів. Звичайно, так: найвидатніших своїх вождів скіфи ховали в Герах, загадковій, невідомій нікому місцевості, шляху до якої ніхто, крім самих скіфів, не знав. Чи не про ці саме Гери згадував скіфський вождь Іданфірс, коли глузливо радив перському цареві Дарію відшукати гробниці скіфських предків?..
Втім, так урочисто у Герах ховали тільки вождів, так званих царських скіфів, могутнього войовничого племені. Так писав і Геродот. Чому ж порівняно невеличке плем’я, плем’я кочівників Сколота, теж мало такий звичай? Може, це плем’я, залишившись ізольованим, перейняло собі звичаї головного племені царських скіфів, про які знало з легенд? Це було єдине можливе пояснення археолога…
Тим часом Роніс поглядав на нього, здивовано підвівши брови: звідки цей чужинець знає назву священної місцевості скіфів? Але відповів він так само спокійно й урівноважено, наче й не був вражений:
— Так, то Гери. Мало хто знає, де саме вони. Але відомо, що там протікає ріка Борисфенес…
— Наш Дніпро… — тихо додав для Артема Дмитро Борисович.
Роніс казав далі:
— Сьогодні уже починають бальзамувати тіло Сколота. Через кілька днів усе стійбище зніметься з місця й вирушить у жалобну подорож до Гер. Разом з усім населенням стійбища вирушать і невільники. Бо під час похованн в Герах мають відбутися великі відправи з людськими жертвами… і Дорбатаєві треба мати великий запас невільників для тих жертв…
Роніс замовк, сумно похиливши голову. Помовчавши деякий час, він знову заговорив:
— Пробачте мені, ці думки погано впливають на мене. Дорбатай приноситиме в жертву богам безвинних людей… лише для того, щоб ще більше задурити скіфів і примусити їх боятися… ні, не богів боятися зрештою, а його самого!
— Може статися так, що йому не пощастить зробити цього. — зауважив Варкан.
— Я теж сподіваюся, — насупивши брови, відповів грек. — Бо саме тоді, коли процесія прибуде в Гери, має спалахнути й наше повстання. Так ми розраховуємо!
В Артема враз загорілися очі: нарешті він почув про якісь певні терміни!
— Бачите, — продовжував Роніс, — під час жалобної подорожі друзі Варкана встигнуть розказати все що треба мисливцям і скотарям, на яких можна покластися. А мої товариші зроблять усе потрібне серед невільників. Тим часом табір Дорбатая і старшин значно ослабне, бо під час подорожі скіфські родини неминуче переміщаються, і багатії не триматимуться купи. Повстанцям буде значно легше ще й тому, що до Гер все буде зовні спокійно. Дорбатай вважатиме, що все втихомирилось…
Слухаючи це, Артем із справжньою вже повагою дивився на Роніса. Ця невисока, стримана людина подобалася йому все більше й більше. План Роніса передбачав і враховував усе, що можна було уявити. Кожен крок було зважено і всебічно обмірковано. В ньому не лишалося місця необережності, легковажності, запальності, які могли б зашкодити справі. Ніхто не зміг би заперечувати Ронісові. І зрозуміло, чому Варкан цілком підтримує свого друга. Це ж справді прекрасне, рідкісне сполучення: відвага і безстрашність молодого скіфського воїна — і зважена розсудливість, розумна передбачливість стриманого, звиклого до урівноважених розрахунків досвідченого грека.
Лишається тільки одне — щоб Дорбатай не встиг нічого заподіяти Ліді та Івану Семеновичу до часу закінчення жалобної подорожі, до часу повстання. Чи можна надіятись на це?
Немов відповідаючи на тривожні думки юнака, Роніс знову заговорив розсудливо, переконливо: