По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
— Ну, такі жертви мені не потрібні. Це було б навіть нудно. О котрій годині ви зайдете за мною? Я маю на увазі відвідання казино.
— Сьогодні? Сьогодні я не можу. Давайте завтра, о восьмій годині вечора.
— Не можу обіцяти… Я не впевнена, що завтра в мене буде бажання розважатися.
— Але сьогодні неможливо, — винувато сказав лейтенант. — Ви ж знаєте, що сталося… у нас дуже багато роботи.
Вони затримались на площадці сходів.
— Це, звичайно, відмовки чоловіків. Ви позбавляєте мене навіть товариства радника. Не розумію… Може, ви його теж запідозрюєте в причетності до вбивства? Ви мене лякаєте!
Лейтенант розсміявся.
— Ми дуже цінуємо й любимо пана радника, повірте. Для мого шефа він завжди бажаний гість. До завтра!
Гестапівець клацнув закаблуками й побіг униз по східцях, здоганяючи радника, який пішов попереду.
Журналістка чекала Оксану на сходах третього поверху.
— Я зробила все можливе, Маріє.
— Що він сказав, Євочко? — стрепенулась журналістка, не зводячи очей з Оксани. — Він пообіцяв вам?
— Ні, він нічого не обіцяв, він сказав: «її тривога передчасна». Пан радник двічі вжив це слово — «передчасна».
— Він врятує Петра, — переконано промовила Марія. — Коли так сказав…
— Між іншим, пан радник розсердився, довідавшись, що ви вважаєте його за впливову людину, яка допомагає націоналістам.
— Цього не треба було казати, Євочко. Він дуже обережна, скритна людина й усе тримає в таємниці. Але я запевняю вас — він усе може, від нього багато дечого залежить. Якщо він так сказав… Я можу сподіватися… Дякую, Євочко.
Зайшовши до кабінету начальника гестапо, Хауссер зрозумів, що Герц і оберштурмбаннфюрер Грефрат давно чекають його. Судячи з виразу їх облич, між ними вже відбулась розмова, однаково неприємна для обох.
Герц, як тільки побачив Хауссера, відразу ж підвівся з-за столу, збираючись вийти, але Грефрат зупинив його.
— Не треба, ви не перешкодите. — Оберштурмбаннфюрер привітався за руку з радником, почекав, коли той сяде, й приступив до справи.
— Пане Хауссер, я в загальних рисах уже знаю ті обставини, за яких відбувся цей жахливий випадок. Пан штурмбаннфюрер виклав мені свою точку зору й ознайомив з вашою. Не буду приховувати — тут розмова відверта, й було б помилкою рахуватися з будь-чиїм самолюбством, — я більше схиляюсь до вашої думки. Звичайно, у нас є підстави вважати, що вбивство організовано партизанами. Але справа не в цьому, й зараз мова буде йти про інше. — Оберштурмбаннфюрер тяжко зітхнув. — Є дві обставини, з якими ми не можемо не рахуватися. Версія, за якою убивство приписується українським націоналістам, набула, на жаль, широкого розголосу серед німців. У цьому, — знову-таки не буду приховувати, — є певна вина штурмбаннфюрера, який проявив зайву поспішність у своїх висновках і діях. Але це ще півлиха, все можна було б виправити. На жаль, рейхсміністр Кох поінформований про те, що сталося, саме в такому дусі. Він вимагає страти заложників. Ка-те-го-рично! — Грефрат кисло посміхнувся, розвів руками. — Сподіваюсь, тут не потрібні особливі коментарі. Всі ми знаємо характер рейхсміністра й його впливовість!
— Це вам не Розенберг… — не без зловтіхи додав Герц.
Оберштурмбаннфюрер зморщив носа, неначе від смороду.
— Я вважаю, що будь-які порівняння недоречні, а це тим більше. Ми говоримо про Коха. Навряд чи слід з-за якихось чотирьох-п’ятьох бандерівців доводити справу до конфлікту з рейхсміністром. Треба підкоритися.
— В такому випадку, пане оберштурмбаннфюрер, — рішуче заявив Хауссер, — моя скромна діяльність втрачає сенс, і я прошу замінити мене кимось іншим. А втім, навіть не треба заміни, пан штурмбаннфюрер. легко упорається сам.
— Але, пане раднику… — розчаровано й докірливо промовив Грефрат. — Навіщо ви так? Повторюю, я дотримуюсь вашої думки, я на вашому боці й готовий у кожному випадку вас підтримати. Але цей випадок особливий. І, зрештою, чи варто з-за такої дрібниці?
— Ні, це не дрібниця, — сказав Хауссер. — І взагалі, коли свідомо вставляють палиці в колеса…
Стиснувши губи, Грефрат сердито глянув на свого друга, але нічого не сказав йому, а знову звернувся до радника:
— Все передбачити неможливо, завжди трапляються ускладнення. Погодьтеся, пане Хауссер, адже історія з ешелоном, вона теж не з приємних. Одначе погодилися з вами й не зчиняли галасу з цього приводу.
Тут, на подив Хауссера, начальник гестапо висловив цілком розумне міркування:
— Я вважаю, що наша акція проти бандерівців до деякої міри буде їм на користь. Радянські партизани таврують їх як зрадників, звинувачують у співробітництві з нами й переманюють до себе людей. Після акції у бандерівців буде непоганий козир проти більшовицької пропаганди — бачите, німці карають наших…