Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Доповнення 2. Монгольські міста на теренах України
Монгольська держава, наперекір пропагандовим наклепам про неї, не тільки нічого спеціально не руйнувала, але ще й будувала. Зокрема, це була також і міська цивілізація, та на теренах Алтин Орду, принаймні, за часи її існування було розбудовано чи не більше міст, ніж за всю попередню історію.
Оглянемо з цієї точки зору терени України, Дотримуючись досить ретельного та компетентного сучасного автора (В. Л. Егоров, Историческая география Золотой Орды в ХIII–ХIV вв., Москва, 1985).
Маємо, на правому березі Дніпра, точніше – поміж Дністром та Дніпром, – наступне:
1. Городище Маяки. На лівому боці гирла Дністра, біля сучасного пос. Маяки. Залишки переправи через Дністр, залишки мечеті та кількох кам’яних споруд. Назва – невідома.
2. Городище Велика Мечетня. На правому березі Південного Буга, поблизу с. Велика Мечетня. Залишки цегляних та кам’яних будов.
3. Безіменне городище. На Південному Бузі, біля впадіння річок Кодими та Синюхи. На цьому ж місці існує переправа через Буг, називана Вітовтів брод. Назва теж невідома.
4. Городище Солоне. Поблизу с. Солоне на річці Солоній. Біля Мечетної балки залишки мечеті та інших фундаментів. Назва невідома.
5. Городище Аргамаклі–Сарай. На правому березі р. Громоклей, правої притоки Iнгула. Кам’яні фундаменти та розвалини мечеті.
6. Городище Ак–Мечеть. На правому березі Буга, побіля села Ак–Мечеть.
7. Городище Баликлея. Біля гирла р. Чічаклея, що впадає до Бугу.
Всі ці міста знаходилися вздовж важливого колись торгового шляху, що поєднував Львів із Кримом. Тепер ми дещо розуміємо, навіщо Алтин Орду було будувати стільки міст. Всі вони розташовувалися на торгiвельних шляхах, для зручності торгових караванів. А саме трансконтинентальна торгівля, без перепон та міждержавних бар’єрів, – і була тим джерелом, яке живило велику Монгольську державу.
Але, продовжимо, перейдемо на Дніпро та його лівий берег. Тут маємо:
1. Городище Кучугурське. На лівому березі Дніпра, десь 30 км на південь від Запоріжжя. Руїни займають площу в 10 га, та тут, єдино, 1953 робили археологічні дослідження. Це місто часто пов’язують з місцевою столицею беклярібека Мамая.
2. Городище Тавань. Лівий берег Дніпра у 40 км. вище Херсона. Головна, здається, переправа через Дніпро. Відповідно, щось знаходилося й на правому березі. Бо тут, як зауважує Боплан, Дніпро мав усього десь 500 кроків ширини: славетний “Таванський перевіз”.
3. Городище Конське. Знаходиться на відстані 60 км. від Дніпра на правому березі р. Конки.
Літописи сповіщають, що золотоординське місто було й у гирлі р. Самари. Д. Яворницький у своїй книзі “Вольности запорожских казаков”, Санкт–Пб, 1898, с. 167 і далі, пише про городище на лівому притоці Конки – Янчокраці, у 10 верстах на південь, де теж було місто. Згадує й про місто на р. Білозерці.
Недослідженість усіх цих важливих археологічних пам’ятників показує нам воістину немовлячий рівень совєцької i російської археології.
Були, як свідчать деякі історичні джерела, монгольські міста на Харківщині, Полтавщині та Донбасі, але їх руїни й досі не знайдені.
Отже, чи винищили щось там монголи по Украіні, включаючи й Київ – то ще треба дослідити, прискіпливо та вірогідно. А от те, що вони набудували в ній чимало нових міст, – того й досліджувати нема потреби: є тому розлеглі матеріальні докази.
ІV. КОЗАЦЬКА УКРАЇНА
1. Початки козаччини
Унія Любельська стала крапкою в Iсторії великодержави. Останнім актом присмерку богів. З нею покінчилася Велика Литва та залишилася сама Жеч Посполіта Польська – “од можа до можа”. Унію було укладено на сеймі 1569 в Люблині, що був скликаний королем Жиґмонтом Авґустом (1548–1572) для останнього кроку об’єднання: створення єдиної держави під єдиним королем. Почувши про його наміри литовські депутати покинули сейм, зробивши його постанови недійсними. Однак, король на це не знітився, продовжував явно незаконний сейм та ще й перекраяв країну, віднявши у Литви Підляшшя, Волинь та Київщину. Тепер за Литвою полишалась сама Білорусь та Литва. В обличчі такого нечуваного нахабства литовські депутати повернулися на сейм, але змогли виторгувати лише незначні поступки.
Чашу терпіння народу на півдні та сході Польщі переповнила ухвала сейму про можливість роздачі “вільних земель” в Україні польським шляхтичам. Після неї польська шляхта посунула на схід, закріпачуючи людей, що жили на отих “вільних землях”.