Аналітична історія України

Автор: Боргардт Олександр
Год: 2008
Язык: украинский
Жанр: История

Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:

У книзі освітлено період історії України від її перших відомих нам початків, і далі до 1991 року.
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.

Перейти на страницу:

Відомий Марко Поло (1254–1320), радник останнього кагана Монголії Хубілая (1260–1294), який проїздив Монголію із заходу на схід пізніше, але не так, щоби забулися події від 1240 і раніше, – не пише нам про аж так великі руїни по монголах, будь-де, починаючи з Афганістану. Приблизно те саме стверджують нам Карпіні і Рубрук. Не пише нам про остаточно зруйнований Київ єпископ Джованні де Плано Карпіні, який вже через нього проїздив.

Про остаточні зруйнування, а значить – і знелюднення, – доповідають нам в один голос саме пізніші російські історики. А, оскільки ці люди нічого за так, або з чистої наукової цікавості не роблять, то… й думайте.

Реномований В. Ключевський подає все це в таких словах:

Запустіння Дніпрової Русі, що почалося ХII ст., було завершене у ХIII ст. татарським погромом 1229–1240 рр. З того часу старовинні області цієї Русі, колись так щільно замешкані, надовго обернулися на пустелю із залишками колишнього населення.

(В. Ключевский, Сочинения, Москва, 1956, т. 1, с. 284)

Він штучно валить докупи подаючи зазначені вище дати, – три різні події: підкорення Великого Булгару, зимовий похід Бату проти колишнiх київських колоній на півночі, та похід на Європу 1240. Але, цим він хоче сказати тільки, що:

Я кажу тільки, що в утворенні малоросійського племені, як гілки російського народу, брав участь початий або посилений з ХV ст. зворотній рух до Дніпра російського населення…

(теж там, с. 286).

Отже, все ясно, “спустошення” необхідне, аби ці землі почали заселюватися “русскімі” (яких тоді, у ХV ст. іще не було, були московити), що й утворило згодом оте “малорусскоє плємя”. Що ж, значить теж, інтелігентний та аж над міру як для росіянина сором’язливий, але – що поробиш, шахрай від історії.

В українській науковій історії знаходимо, навпаки, цілком тверезе відношення до сієї справи:

Однак, не було в інтересах монголів перетворити Київську Русь на незамешкану та непродуктивну пустелю. Навіть підчас монгольського вторгнення між 1237 та 1241, справжня розруха руських городів та поселень була, ймовірно, меншою, ніж це пишуть у тодішніх та пізніших хроніках.

(П. Маґочі, Iсторія України, Торонто, 1996, с. 109)

З наших відомий М. Грушевський – теж ставиться до справи спокійно, зауважуючи тільки, що:

В літературі часто перебільшували значення цього нашестя Бату для української колонізації. Справа подавалася так, що татарське нашестя обернуло Київську землю і взагалі середнє Подніпров’я на повну пустелю, знищивши величезну масу населення і розігнавши, примусивши до виселення останнє, що ці землі надовго запустіли потім колонізувалися наново, що Київ повністю знелюдив і т. д. Насправді до таких крайнощів не дійшло, хоча спустошення було дуже значне та підірвало ще більше економічний побут Подніпров’я і взагалі України, але до справжнього запустіння воно, безумовно, не призвело.

(М. С. Грушевский, Очерки истории украинского народа, Київ, 1990, с. 64)

Не надто переймається татарськими шкодами й Iван Крип’якевич, хоч робить очевидну та невибачальну помилку, приписуючи відступ військ Бату–хана 1242 – тому, що монголи були “знекровлені опором Русі”. Для монголів ота Русь, особливо, північна – була, що отой тарган під ногами. Не забувайте, що монголів як таких, засновників каганату, було на той час десь 2 млн., але приєднаних до них народів – у десятки разів більше. А населення Росії сягне десь 5 млн. тільки за Петра I, – півтисячоліття по тому! – то, скільки ж їх мало бути тоді? Хочеться воно панам росіянам, бути великими і могутніми з самого початку своєї історії (!), але, що ж поробиш, як так не було. А Бату повернув з Європи додому, як відомо, на вибори нового кагана, по раптовій смерті Уґедея.

Вельми тверезо до цієї справи підходить і Н. Полонська–Василенко у своїй ґрунтовній “Iсторії України” (Київ, 1995). Вона не лише знається на справі, але й чітко проникає у потаємні наміри російських істориків, які використовують все, правдиве чи брехливе, але тільки на власне звеличення.

Київ… та, про яке, власне, “знищення Києва” могло йтися, коли не постраждала від монголів жодна з його старовинних церков?

Щодо сільської України, то вона помітила на той час, хіба що, зміну влади. До того ж, порівняно з тими часами коли князі в Києві мінялися мало не щорічно, – чи ж не зміну на краще?

Можна думати, є всі підстави, що роки під монголами, вільні від князівських або половецьких наїздів (а щодо цього монголи були понад суворими, розбій не терпіли), – були роками миру, спокою та перепочинку; під своїм власним, громадським самоврядуванням.

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?