МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН». Краткое содержание книги:
-Тут тебе прихайдокати, Карась - ніхто ж не найде до весни, - Жигун говорив не впевнено, швидше мислив уголос. - Гаразд, куди тепер?
-Всі кагалом підемо?
-Всі кагалом. І бабенцію прихопимо, я не довіряю тобі.
-Може, боїшся?
-Чиє б мукало... Слухай, ну для чого ти в усе це заліз? Розумієш, порядок такий. Не повинні ви жити, ну не маєте на це після всього права. Хочеш секрет скажу?
-Між нами ще лишилися секрети?
-А то! Тебе десь тут прикопаємо, бабу заберемо, дочекаємося, поки доця її вилізе з нори, трошки потягнемо - і нещасний випадок. І винен в цьому ти. Аби не вліз, усе б порядком у нас було.
-Раз мене гоношить зібралися по-любе, я ж могу гроші і не віддавати....
-Не можеш. Чи забув - пацани тільки облизуються, для них з такими зрілими бабиськами працювати миле діло. Улюблене, я сказав би. У мене взагалі багато підібралося подібних фахівців. Дипломи ось введу для них, свої власні. Пожалієш Людку свою, будеш справжнім мужиком, аби поважали?
Відповіді не було: Рибалка вийшов з машини, хряснувши дверцятами, за ним вийшли інші. Морозець опівночі кусався сильно, від його зубів люди вже встигли відвикнути, почулося хекання і тупцяння на місці.
-Он той будинок. Тільки тепер так: в кого мобілка є, наберіть номер, я продиктую. А то наша людина в незнайомих шмаляти почне, така в нас домовленість. А ви, козли, жінкою прикриватися будете.
Савицький простягнув Олегові свою трубку.
-Конспіратор ти. За почерком впізнаю твої заморочки.
-Підсвіти краще.
Темряву кволо порушив вогник запальнички. Піднісши трубку просто до очей, Рибалка набрав номер, почув гудки, потім озвалися:
-Алло.
-Не змерзли там?
-Нарешті. Ну?
-Приїхали, вже всі тут.
Відбій. З короткої розмови ніхто нічого не зрозумів, та й не призначалася вона для загального розуміння. Спокійно, поки не почалися дурацькі запитання, Рибалка повернув мобілку директорові "Універсуму". Розправивши плечі, голосно гукнув:
-Людо, йди сюди! Е, братва, пустіть до мене жінку, останні хвилини живу за вашими годинниками!
Людмила стояла неподалік, її ніхто не стримував, світла дублянка семафорила в темряві, Олег пішов їй назустріч, їхні руки зустрілися.
А потім Олег Рибалка торкнувся губами її холодного вуха, прошепотів: "Падай" - і, обхопивши жінку руками, завалив її на землю, накриваючи своїм тілом.
Ніби по команді темряву з усіх сторін несподівано розітнули промені не менш як десятка кишенькових ліхтарів, вони перехрещувалися, мов джедаївські мечі, вихоплювали силуети, почулися недружні, але голосні команди:
-Стояти! Кидати зброю! Кидати, придурки, стволи на землю!
Прибулі отетеріли, потім гримнув перший постріл, другий, палили по промінчикам, темрява теж огризнулася пістолетними та револьверними пострілами, коротко наїжачився автомат.
-Ви оточені, нас більше! Ну! Переклацаємо, мов курчат!
Кільце промінчиків звужувалося, ось з темряви виринули перші людські обриси. Одинокий постріл, два постріли у відповідь, зойк, звук падаючого на землю тіла.
-Вам мало? Стволи на землю, руки на машини!
-Якого хріна! - це спромігся вигукнути Савицький.
-Золотого та твердого! - почулося у відповідь. - Ви даремно сюди приїхали, шеф, нам би працювати й працювати!
І ще один голос, дзвінкий і дуже знайомий Рибалці й Людмилі:
-Обережно! Там десь моя мама з Олегом!
-Граємо у війну? - перепитав для певності невидимий в холодній темряві чоловік. - Ну, пацани, ваше рішення?
На промерзлу землю зі стуком посипалася зброя. Олег обережно підняв голову - тепер уже можна, адвокат виконав його прохання, передзвонив, кому треба, коротко обмалював ситуацію, пояснив, де робити засідку і куди Карась поведе все кодло.
-Холодно, - поскаржилася знизу Людмила.
-Нічого, ще момент - і досить валятися, - вже голосно, набравши в легені морозяного повітря: - Ну як там, Паша?
-Ніштяк, Карась! З ментами домовлено, оце чорне дерево в нас приймуть, там на кожного мусить сотня подвигів бути записана.
-Ну і...
Це мусило статися. Так завжди трапляється, коли на ейфорії перемоги забуваєш про обережність. Темна постать метнулася до Олега, темряву різонув спалах та грім пострілу, вогнем обпекло груди.
Олег Рибалка вкотре за цей довгий день заточився і впав на спину. Просто біля Людмили.
Жіночий крик підхопив дівочий. Озброєна постать вже занурювалася далі в темряву, інші полонені теж почали ворушитися, та спробу бунту хутко присікли. Хтось кинувся навздогін, знову взяв слово автомат - і почулося протяжне "а-а-а-а-а-а-а-а-а!" смертельно пораненого вправним мисливцем живого створіння.