МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН». Краткое содержание книги:
З будки, де постійно звикла бачити знайоме обличчя бабці або відставника, на неї дивилося незнайоме чоловіче лице. Вираз його чимось налякав Людмилу. Незнайомець підвівся, змовницькі підморгнув жінці і показав їй пістолет. З глушником на дулі.
Сходами згори спускався ще один незнайомець явно бандитського вигляду. Двоє зайшли слідом за ними з Малим, тепер стояли в дверях, заступаючи вихід. І хоча зброя була лише в "консьєржа", всі вони, без жодних сумнівів, озброєні.
-Викличи ліфт, - розпорядився один з тих, хто стояв біля дверей. Бандит, котрий спускався сходами, натиснув кнопку, загуло, кабіна зупинилася на першому поверсі, дверцята роз`їхалися, "ліфтер" притримав їх ногою.
-Заходьте. Без фокусів. Ми тут самі фокусники, - той, хто командував, ступив крок уперед.
Тим часом "консьєрж" вийшов з закутка, зброю не опускав, підморгнув уже Малому. Вітька прихопив з собою конфіскований на одній хаті під час обшуку "вальтер", просто так, про всяк випадок, практично у кожного з оперів є на приватному балансі ніде не врахована зброя, бо за кожен постріл з табельного "макарова", навіть коли витрачаєш казенний патрон, стріляючи у повітря, треба потім відписувати купу паперів. Відомий випадок, коли один розумний та далекоглядний начальник змусив у своєму відділку за кожен вистріляний патрон приносити новий, точно такий самий, перевівши оперів таким чином на самоокупність. Малий тримав руки перед собою, аби не дражнити напасників, очі стрибали від одного до іншого, Людмилу він прикривав спиною, сам задкував. Жінка дерев`яними кроками наближалася до ліфта, тепер трійця вишикувалася перед Малим просто в рядок, заганяючи таким чином здобич. "Консьєрж" знову підморгнув, і лиш тепер до Вітьки дійшло - в нього просто нервовий тик, тут же в пам`яті спливло орієнтування на злочинця з такою характерною особовою прикметою, розшукується за кілька розбійницьких нападів, кликуха Смик, звати... Для чого зараз згадувати його золоте імечко, тут він лише Смик, ніхто більше.
Озирнувшись через плече, Малий побачив: Людмила вже наблизилася до прочинених дверей впритул. Смик знову підморгнув йому. Підморгнувши у відповідь, Вітька з усієї сили навалився спиною на жінку, допомагаючи собі сідницями, заштовхнув її до ліфту, опинившись таким чином біля бандита, котрий утримував дверцята ногами. Спритно схопивши його під руку своєю лівою, він рвучко потягнув його на себе, використовуючи його замість щита. Хлопець стояв у незручній позі, тому не стримався і подався вперед - щит знадобився, Смик натиснув на спуск, постріл тихенько хлопнув, куля вліпилася просто в центр живого щита. Луна від болісного зойку пішла коридором.
Тим часом двері ліфта зачинилися, кабіна рушила вгору.
Хлопнув ще один постріл. Малий штовхнув враз обм`якле тіло бандита, котре щойно стало йому в пригоді, на трьох інших бійців, кинувся ліворуч, у бік сходів, ховаючись за ліфтом, витягаючи одночасно зброю і попереджаючи про всяк випадок:
-Не стріляти, суки! Міліція! Міліція, вашу мать!
Трійця не поспішала ані лякатися, ані тікати, ані ховати зброю. Дружно і тихо заляскали постріли, кульовий дощик заляпотів по стіні, за якою причаївся сищик. Вітька пальнув у відповідь, на його "вальтері" глушника не було, постріл пішов луною. Йти самому проти трьох озброєних бойовиків виглядало безглуздим, суперменом капітан Малий зовсім не був, та й особливими успіхами в міліцейському тирі не міг похвалитися. Лишалося одне - відступати нагору, позиція у нього в будь-якому разі вигідніша. Який там поверх... Сьомий, здається...
Раптом згори почувся звук, що його видає кабіна ліфта, коли зупиняється. Та звуку дверей, які відчиняються, чути не було. Малий відволікся і прогавив стрімкий напад. Один з напасників раптом опинився зовсім поруч, Вітька наставив на нього ствола, знову бабахнуло, на постать встигла вийти з лінії вогню. А Малий не встиг: хлоп, хлоп, щось обпекло лівий бік у двох місцях, він обперся спочатку об бильця, потім ковзнув рукою по стіні, ноги підломилися, Вітька зсунувся на сходи. Все ж тки йому вдалося стрельнути ще раз, хтось скрикнув від болю, і сищик цілком міг влучити комусь у корпус, якби ствол "вальтера" не опустився на рівень ноги. Потім його обеззброїли влучним ударом ноги по кисті, між ним і стелею намалювалося обличчя Смика, він знову підморгнув Малому, далі у Вітьчині очі глянуло дуло пістолета, неприродно кругле від глушника.
Смик добив Вітьку Малого контрольним пострілом у голову.
Тим часом той, хто командував напасниками, тиснув на кнопку ліфта, кабіна явно зависла між поверхами. Нарешті вона знову плавно рушила. Вдаривши спересердя по дверцятам, старший команди кивнув на два трупи. Його зрозуміли без слів, швидко почали прибирати поле бою. Малого швидко обшукали. "Вальтер" перекочував до кишені Смика, старший роздивився посвідчення.