МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН». Краткое содержание книги:
Притиснувшись спиною до дверей, раптом сахнулася - а раптом Малий? Набравши повітря в пересохле горло, крикнула голосно крізь подвійні двері:
-Хто? Хто? Вітя?
Відповіді не було, дзвонити не припиняли. Телефон, вони ж запросто можуть чирконути ножем по дротах над дверима з того боку, вона залишиться відрізаною від зовнішнього світу і почне волати з балкону сьомого поверху, сподіваючись на швидку допомогу, все ж таки Віталій Добрянський не дурний, зрозумів - вона таки в біді.
Дзвонити припинили. Навряд чи пішли, мабуть добираються до дротів. Людмила ступила крок до зали, на ходу вмикаючи світло.
З крісла назустріч їй піднявся Сергій Сергійович Жигун. Поруч з ним став ще один незнайомець, приблизно його ровесник. Ззаду, з спальні, вийшло ще двоє.
-Немає надійних замків. Є ілюзія. Я завжди це казав: хто хоче, той зайде. Добрий вечір, Людмило Петрівно. Там у вас за дверима гості, вони дзвонять, будьте чемною господинею.
Їй це здається. Просто здуріла від страху. Ступивши назад, Людмила наткнулася спиною на одного з незваних гостей. І аж тоді зомліла, осівши на підлогу. Підхоплювати її ніхто не збирався.
-Вона не двинула коні?
-Навряд. Мене більше хвилює, Денисе, чому вона сама, - відповів Жигун Савицькому, дав команду своїм людям: - Покладіть її кудись. На диван, чи що. І відчиніть двері, наші там рвуться.
Вікна квартири Сошенків було видно з вулиці. Вони світилися. "Копійка", на який приїхав Малий, теж впізнавалася здалеку.
-О, бач, Вітька залишився, умовила, - Рибалка потер руки. - Нічого, зараз нарешті сядемо та дружбу зведемо. Наприкінці таких дурних днів у мене завжди настрій - зашибісь!
Оксана знизала плечима. Її загальний стан лишав бажати кращого, паскуднішим був лише спів Віктора Павліка, котрий рвався з динаміків радіо, що грало на весь салон машини. Рибалка розплатився, вийшов першим. Оксана не встигла.
Просто в бік "рено", яке підвезло їх додому, впилявся передком "вольво". Від несподіваної пригоди Рибалка вкляк на місці, Оксана вереснула, водій "рено" голосно вилаявся. "Вольво" здав назад, з машини вибрався новий знайомий Карася, один з рятівників, адвокат Віталій Добрянский, з яким вони розпрощалися менше години тому. Власник побитого "рено" нарешті отримав можливість вилізти, відразу кинувся на кривдника. Рибалка поспішив рознімати чоловіків - тут явно пахло крівцею.
-Ша! Ша, мужики! Братухо, я все бачив, він винен, будь-де підтверджу! Оцей, на "вольві", попав конкретно!
-Все нормально, все нормально! Я винен, мужик, винен я! - кричав і собі адвокат. - Компенсую, ремонт - запросто, бабки є, во! Диви, лопата!
Олег не повірив своїм очам - пухкий гаманець впав на асфальт, від удару посипалися суцільно зелені купюри. Реакція потерпілого водія "рено" виявилася прогнозованою - він нахилився і почав збирати купюри, точно вже свої, котрі покриють матеріальні збитки. Лише частково, а як же, лише частково, адвокат точно попав. Напевне, Люда на сабантуй запросила.
-Випив чи здурів?
-Стій тихо. На Людмилу напали, дзвонила з мобільного. Тепер трубка мовчить.
Цей день ще не закінчився. Треба хоч дізнатися, яке сьогодні хоч число, аби обвести навічно траурним олівцем. Дивуватися потім будемо, Карасику.
-Це ти так попереджаєш?
-Кажу - тихо стій. За нами можуть стежити.
-Ну ти герой...
-Потім розберемося. Я ментів не смикав, бо не знаю, що і як...
-Молодець. Виручай ще раз, - Олег здогадувався, хто може напасти на Людмилу, чітко уявляв собі, чого від неї хочуть, і хвалив, хвалив себе за таку милу прогулянку з Оксаною нічним Києвом.
-Тільки це й роблю.
Тим часом водій "рено" звівся на рівні ноги.
-Як будемо проблєми рєшать, браток? Свідєтєлі у мене єсть. Аж двоє.
-Скільки там нарахував?
-Сто сімдесят. Ти чо, мало, в натурє...
Эт-то школ-ла Соломона Фляр-ра
Школа бальных танцев, вам говорят.
Две шаги налево, две шаги направо,
Ша-аг вперед и две на-зад...
Радіо з машини репетувало і далі, звук ніхто навіть не думав скручувати, музичний супровід цієї сцени виглядав абсолютно тут недоречним.
-Поїхали до мене додому, розрахуємося. Яне хочу проблем, правда, тим більше - винен, блін. І смикнув же чорт рогатий!
До них підбігла Оксана, хотіла щось запитати, та серйозний вираз чоловічих облич розгледіла навіть у темряві.