Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Це лише невелика частина вивезеного. А ще — музеї і сховища, бібліотеки і картинні галереї. У 1945 році під час переговорів у Ялті Сталін запропонував встановити суму німецьких репарацій у 20 мільярдів доларів, і половина цієї суми мала піти СРСР. У результаті СРСР вичавив зі Східної Європи (переважно з НДР) за 1945–1960-ті роки понад 18 мільярдів доларів, тобто набагато більше, ніж передбачалося. Зі Східної Німеччини було вивезено майже все, а через якийсь час НДР стала однією з найбідніших «звільнених» радянською армією і включених у «соціалістичний табір».
Зараз знайти документи про «репарацію», офіційне мародерство, не складно, щось уже опубліковано в інтернеті. Проблема в іншому — чи усвідомлюють росіяни, які тепер уже офіційно забрали собі право гордитися перемогою у Другій світовій війні, що крадене, ну гаразд, — що «репараційоване» не пішло їм на користь? Що вивезене з німецьких заводів устаткування так і не використане для випуску автомобілів, ліпших за німецькі? Що розбиті німецькі сервізи і потерті килими так і залишилися награбованим добром, користі від якого було не більше, ніж від тюремного ватника? Чому Західна Німеччина, що її не було піддано майновій «зачистці», як Східну, стала державою з розвиненою економікою всього за кілька років? А Радянський Союз так і не зміг стати країною з передовою економікою та технологіями.
Приблизно те саме можна сказати про окуповані Росією за останні 23 роки території Абхазії та Південної Осетії, Придністров’я і тепер Криму. Там стали жити ліпше? Усвідомлення правди — процес складний, а в Росії він пов’язаний ще й з відмовою від величезної кількості міфів, серед яких казка про «вєлікую Россію» — не найсерйозніша.
КОЛИ ДМІТРІЯ КІСЄЛЬОВА ЩЕ НЕ БУЛО
Років 13 тому правозахисні організації забили на сполох — у російських ЗМІ зріс рівень ксенофобії. Якщо в період розвиненої перебудови перші незалежні газети вирізнялися традиційним російським антисемітизмом, то на початку другої чеченської кампанії зріс рівень кавказофобії. Античеченські настрої в російському суспільстві з’явилися ще у середині 1990-х років, під час першої війни. У перші роки правління Путіна, з початком другої чеченської війни, рівень ксенофобії зріс у кілька разів. Цитата від Юрія Лужкова про «осіб кавказької національності» стала такою самою повсякденною, як «вєлікая Россія». Правозахисники наводили статті Кримінального кодексу та Конституції, але в країні вже міцно утверджувалася нова політика і ставлення до національних меншин. У 2006 році через загострення відносин із Грузією спостерігався сплеск грузинофобії. Другий рік російське суспільство переживає новий вид ксенофобії — українофобію.
Тепер російські газети, телебачення та інтернет переповнені образами і мовними зворотами, що підпадають під статті Кримінального кодексу Російської Федерації. Але цей вид злочину вже нікого не хвилює — Путін і його оточення стали мало не лідерами в розповсюдженні українофобії. Виголошення першими особами російської держави словосполучення «київська хунта» стало ключем до настроїв суспільства. Тепер уже небезпечніше вимовляти саме слово «ксенофобія», ніж говорити і бити на сполох із приводу рівня ненависті, що помітно зріс. Українофобія стала державною політикою.
Інший приклад із недавнього минулого. У 2008 році в російському інтернеті найбільш цитованим був рядок із поеми Міхаіла Лєрмонтова «Демон» — «бежали робкие грузины»[28]. Упевнений, що більшість росіян не пам’ятають, звідки ці рядки, але в блогосфері та соціальних мережах із задоволенням цитували й обговорювали. Як останні два десятиліття цитують того ж Лєрмонтова:
28
«втекли боязкі грузини».