Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
Явдоха-святоха
Був собі чоловік та жінка. Жінку звали Явдохою.
От вона і каже чоловікові:
— Знаєш що, чоловіче?
— А що? — відказує чоловік.
— Ти вже роби, а я не буду.
— Чому?
— А тому, — говорить жінка, — що я Явдоха-святоха, так мені гріх буде, і сміятимуться люди.
— То й не роби, — сказав чоловік.
От і робить сам, сердешний, як віл. А вона все сидить на печі. І до того досиділась, що й сорочки на хребті немає ні в неї, ні в чоловіка. Аж покликав брат його молотити. Чоловік і каже жінці:
— Кличе мене брат молотити до себе, та не знаю, що робити? Чи йти?
— Та йди! — відказує Явдоха-святоха. — Тільки скажи своєму братові, нехай він не дає грошей, а дасть сорочку мені, бо, бач, саме руб'я лишилось.
— Добре, — каже чоловік і пішов.
Прийшов до брата, став молотити і скільки разів хотів сказати та посоромивсь. Ну, домолотив до вечора, а ввечері чоловік радиться з жінкою, що дати братові за те, що молотив.
— Даймо йому гуску, нехай поживляться, а то вони бідні, у них нічого й немає.
— То й даймо, — погодився чоловік.
От повечеряв бідний брат, подякував. Багатий брат і каже:
— На ж тобі гуску за те, що молотив. Спасибі, що послухав, братику. Прийди ще й завтра.
— Добре, — каже убогий. Попрощався і пішов додому.
А жінка дожидалася під вікном, поки чоловік прийде і принесе сорочку. От іде чоловік. Побачила жінка, чоловік несе щось, — подумала, що сорочку. От Явдоха-святоха скоренько усе з себе поскидала та в піч, а сама сидить. А чоловік приніс гуску у сіни і став годувати. Явдоха ждала-ждала та й гукає:
— Та неси вже, чоловіче, чого так довго там!
— Та це гуска, — одвічає той.
— Нічого, що вузька, я надіну, — каже жінка.
— Та це гуска, — каже той.
— Нічого, що вузька, я надіну, бо я все те попалила, — тягне своє Явдоха-святоха.
Ото дуже чоловік розсердився та й кинув гуску в хату.
— Тю, дурний! — каже жінка. — Ти б так і говорив, що гуска, а то дурить.
На другий день іде чоловік знову до брата, а жінка приказує:
— Гляди ж, чоловіче, розкажи братові усе, може, дасть.
— Добре, — відказав чоловік і пішов.
От розказав чоловік братові усе, а брат і каже:
— Як же ти кажеш, як приходиш додому, братику?
— А так кажу: «Жінко, відчини».
— Ну, добре, — сказав багатий брат. — Йди ж молотить, братику.
Пішов Явдошин чоловік на тік, а його брат убрався, взяв сорочку і пішов до Явдохи-святохи. Прийшов та й каже:
— Жінко, відчини.
А вона думала, що чоловік, пішла відчинила. Дивиться, аж ні. Вона в хату та на піч.
— Не тікай, жінко, — каже чоловіків брат. — Мене сам Бог прислав. Як тебе звуть?
— Явдоха-святоха.
А чоловік і каже:
— Бач як! А я Іван Хреститель — гріхам одпуститель.
Та як узяв її за руку, як зачав хрестити:
— А роби! Не лежи! Не гуляй!
Бив-бив та наостанку й каже:
— Гляди ж мені, пряди і все роби, бо другий раз як прийду, то вб'ю.
От пішов Іван Хреститель додому, тільки дав Явдосі-святосі сорочку. Дуже Явдоха зраділа, наділа сорочку, побігла до сусіда, позичила веретено, гребінь, днище. Прийшла додому і давай прясти, аж веретено хурчить. Приходить увечері чоловік та й каже:
— Жінко, відчини.
А Явдоха:
— Та відчиняй сам, рук не маєш, чи що!
Відчинив чоловік, увійшов у хату та й сам собі не вірить.
— Що це з тобою, жінко, сталось?
— Е, мовчи, чоловіче, — відказала Явдоха. — Бач, Бог довідався, що я нічого не роблю, та прислав Івана Хрестителя, а той як зачав мене хрестити, то ледве живу пустив. Ще й казав: як не буду робити, то другий раз як прийде, то вб'є.
Од того дня Явдоха такою хазяйкою зробилася невсипущою — на все село. І живуть вони собі, багатіють, оберемком воду носять, коромислом дрова возять.
Язиката Хвеська
Нема гірше од того чоловіка, що не вміє язика за зубами вдержати. А найбільше лихо з жінками. Тільки що почує, зараз уже й задзвонила по всьому селу: «Ой кумасю ріднесенька, що я чула! Та тільки глядіть, нікому не кажіть, бо це таке, що нікому й знати не можна, я це вам тільки…» І почала! А кума почула та другій кумі, а та — третій, а третя — п'ятій-десятій, і ото вже всі про те знають, чого не треба нікому знати.
От були собі чоловік і жінка, Петро і Хвеська. І гарна б жінка була Хвеська, усім гарна, та тільки на язик швидка. Що не скаже їй чоловік, усе своїм довгим язиком розплеще. Просто хоч нічого їй не кажи! Уже її чоловік і прохав, і вмовляв, і сердився — нічого не помага!
От раз поїхав Петро орати та й виорав гроші, скарб. А було це ще за панщини. І дума він: «Як довідається економ, то відніме. А довідається неминуче, бо від Хвеськи не сховаєшся, вона по всьому селу рознесе. Що його робити?»