Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
Арештували його у 1929 р. чи то за зв’язки з СВУ (так свідчить довідка сільради), чи за агітацію проти колективізації, і протягом трьох років він відбував заслання на Крайній Півночі. Повернувшись додому, вчителював спочатку в Лозоватці, а потім у с. Княже на тій же Звенигородщині.
У 1930-х р. за наклепницькими доносами його починають знову переслідувати. Тому в 1931 р. він виїжджає до м. Ігарки, де завідує початковою школою, згодом переїздить в Карелію. Але його тягне до рідних місць. І 1933 р. С. Бен вступає до Черкаського інституту соціального виховання. Проте, через матеріальну скруту залишає навчання. З 1934 р. працює вчителем української мови та літератури в с. Княже. Багато пише, але ніде не друкується, готує до видання другу збірку віршів, думав дати їй назву «Ластівки на клуні». Бен писав і прозові твори, які, на жаль, не збереглися.
Вдруге заарештували С. Бена 27.07.1937 р. в його рідній хаті, «як активного члена контрреволюційної націоналістичної шпигунської повстанської організації», котра ставила за мету повалення радянської влади. Під час арешту й обшуку було вилучено «12 зошитів із замітками і віршами і 3 блокноти з віршами». На жаль, усі вони втрачені.
Ніяких побачень з ним не дозволяли, рідним забороняли навіть виїздити з Лозоватки. Постановою НКВС СРСР від 22.10.1937 р. він був засуджений до розстрілу. Його розстріляли 1.11.1937 р. о 24 годині у Черкасах разом з 32-ма іншими «лозоватськими контрреволюціонерами».
Ода
Я мов мембрана:
в шелесті, в шумах, в згучанні…
Я чую, як згуки проходять крізь мене,
від мене і далі…
– Згуки людей,
що родились раніше,
і тих, що народяться після,
і тих, що живуть і працюють зо мною…
Людино, я завжди з тобою!
Ось ти повертаєш додому;
галуззя пройдених літ
шумить за тобою —
галуззя літ, що колись розцвітали
й давали плоди.
– Людино, це ж ти! – шумить надо мною,
крізь мене і далі, – руки свої простягаєш
в прийдешнє,
за обрії наших орбіт.
– У новий золотіючий світ.
«Житом, калиною літо цвіло…»
Житом, калиною літо цвіло.
Парусом ранки лягли на озера.
День підіймає чоло,
День золотіє у дверях.
Радісно п’є на світанку земля:
Келихи вітру, роси і проміння.
Дзвонять колоссям поля,
Кличуть мене на весілля.
Слухай! Як ніжно кругліє зерно,
Стигнуть жита і квітує пшениця.
Поле – пахуче вино,
Я невсипущий п’яниця.
Очі п’яніють, темніють від трав,
Трави туманять степи і дороги,
Зоряно вечір упав
Сонцем холодним під ноги.
Листопад
Щодня смутніш весела карусель,
Ясне готується в дорогу літо.
І тихі заводі далеких сел
Осінній каламутить вітер.
Через дахи, через будинки ржаві
Промерзлий дощ одвіяних листів.
І табуни сполоханих граків
Тривожно линуть над полями.
О море днів, розбурхане вітрами!
Де хмурий листопад
Під дзенькіт чоток і лопат
Бреде в село розгаслими шляхами.
Не відчиняйте, люди, хат,
Замкніть на засуви всі брами!
Тонкі тумани виросли до хмар,
Димлять на сивими річками.
І заходу кривавий жар
Не тліє більше вечорами.
По цілих днях худі ворони
Ганчір’ям висять на гілках.
І темний ліс, обідраний і чорний
Наводить дикий жах.
А вітер рве, шумить і крутить,
Вихрить на деревах.
Одні тумани мов прикуті
Стоять уперто на полях.
Стоять і мовчки п’ють холодні хмари
І враз здригаються плачем…
Уся земля, мов рана,
Ятриться гноєм і дощем.
Серп коло пояса
Розвіває волосся вітер,
Туманом припав до ніг.
А на заході день намітку
На трави послав і ліг.
