Дім, в якому…

Я не люблю історії. Я люблю миті. Люблю ніч більше, ніж ранок, місяць — більше, ніж сонце, а тут і зараз — більше, ніж будь-яке десь і потім. Ще люблю птахів, гриби, блюзи, павичеве пір’я, чорних кішок, синьооких людей, геральдику, астрологію, криваві детективи й стародавні епоси, де відрубані голови роками бенкетують і бесідують з друзями. Люблю смачно поїсти й випити, люблю посидіти в гарячій ванні та повалятися в снігу, люблю носити на собі все, що маю, і мати під рукою все, чого потребую. Люблю швидкість і біль у животі від страху, коли розганяєшся так, що вже не можеш зупинитися. Люблю лякати й лякатися, смішити та спантеличувати.

Люблю писати на стінах так, щоб незрозуміло було, хто це написав, і малювати так, щоб ніхто не здогадався, що там намальовано. Люблю писати на стінах з драбини та без неї, балончиком і витискаючи фарбу просто з тюбиків. Люблю користуватися малярським пенз­лем, губкою й пальцем. Люблю спочатку намалювати контур, а потім цілий його заповнити, не залишивши прогалин. Люблю, щоб букви були завбільшки як я, але й зовсім дрібні теж люблю. Люблю спрямовувати тих, хто читає, стрілками туди й сюди, в інші місця, де я також щось написав, люблю заплутувати сліди і розставляти фальшиві знаки. Люблю ворожити на рунах, на кістках, на бобах, на сочевиці та за «Книгою Змін». У фільмах і в книгах люблю теплі краї, а в житті — дощ і вітер. Дощ я взагалі люблю найбільше. І весняний, і літній, і осінній. Всякий і зав­жди. Люблю по сто разів перечитувати прочитане. Люблю звуки гармошки, коли граю я сам. Люблю, коли багато кишень, і коли одяг такий заношений, що здається власною шкірою, а не чимось, що можна зняти. Люблю захисні обереги, такі, щоби кожен був на щось окреме, а не збірні, на всі випадки життя. Люблю сушити кропиву й часник, а потім додавати їх у все підряд. Люблю намазати долоні емульсією, а потім привселюдно її віддирати. Люблю окуляри від сонця. Маски, парасольки, старовинні меблі з фіглями, мідні тази, плетені стільці, старі листівки, грамофони, пацьорки та прикраси з них, морди трицерапторів, жовті кульбабки з жовтогарячою серединкою, підталих сніговиків, яким відпали носи-морквини, потаємні ходи, схеми евакуації з будівлі при пожежній тривозі; люблю, нервуючи, сидіти в черзі під лікарським кабінетом, люблю іноді заверещати так, щоб усім стало погано, люблю вві сні закинути на кого-небудь, хто лежить поруч, руку або ногу, люблю розчухувати комарині укуси й передбачати погоду, зберігати дрібні предмети за вухами, отримувати листи, розкладати пасьянси, курити чужі сигарети, порпатися в старих паперах і фотографіях, люблю знайти щось, що втратив так давно, що вже аж забув, навіщо воно було потрібне, люблю, коли мене дуже люб­лять і коли я остання надія довколишніх, люблю свої руки — вони красиві, люблю їхати куди-небудь у темряві з ліх­тариком, люблю перетворювати одне на інше, щось до чогось приклеювати й приєднувати, а потім дивуватися, що воно працює. Люблю готувати неїстівне та їстівне, змішувати різні напої, смаки та запахи, люблю лікувати друзів від гикавки переляком. Я занадто багато всього люблю, перераховувати можна нескінченно.