Мене називають Червоний

Я нічого не помічав довкола. З моїх очей полилися сльози. Я хотів благати катів, але не міг зронити ані пари з уст, як в одному з моїх снів. Я бачив війни, смерть, тортури, був трохи знайомий з політичними розправами, тому знав, що людина за мить може перетворитися в ніщо. Однак сам я цього всього ніколи не переживав. Тепер у мене забирали світ, так само, як здерли одяг.

Здерли безрукавку та сорочку. Один із катів виліз на мене верхи й розпластав колінами плечі. Другий з пильністю жінки, яка готує їсти, спритно, зі знанням справи засунув мою голову в клітку з лещатами. Важілець повільно зарипів. З обох боків мою голову почали стискувати лещата.

Я щосили заволав. Я молив їх, але мої слова розбивались об стіни. І я заплакав, відчуваючи ще гостріший біль.

Вони зупинилися. Запитали, чи я це вбив Еніште-ефенді.

Я ковтнув повітря і відповів:

— Ні.

І знову завертівся важілець. І знову боляче.

Вони перепитали.

— Ні.

— Хто?

— Не знаю.

Я вже почав думати, чи не сказати їм, що це я вбив. Та голова пішла обертом — і все довкола мене солодко-солодко закружляло. Якась байдужість поглинула мене. Чи не звик я до болю? Я більше не відчував його, тільки — страх. Ось так для нас із катами промайнула якась мить.

Завдяки акче в своїй кишені я знову усвідомлював, що виживу. І справді: несподівано вони облишили мене й зняли з голови клітку з лещатами, по суті, так і не пустивши їх у діло. Кат, який сидів на мені, зліз. Хоча й вибачатися ніхто не збирався. Я вдяг сорочку та безрукавку.

Запала довга-довга тиша.

У протилежному кінці кімнати я помітив головного маляра Османа-ефенді і, підійшовши до нього, поцілував йому руку.

— Не переживай, дитино моя, — промовив він. — Воні випробовували тебе.

Я відразу збагнув, що знайшов для себе нового батька після того, яким мені був дядько.

Заговорив начальник султанської варти:

— За велінням падишаха, з тебе поки що досить тортур. Вони вирішили, що ти допомагатимеш головному маляреві Осману в розшуках мерзотника-душогуба, який убиває художників, рабів Його Величності, котрі готують книгу. У вас три дні часу. Ви знайдете цю єхиду, вивчивши розмальовані майстрами сторінки та провівши бесіди з кожним. Повелитель украй засмучений плітками, що їх розпускають інтригани про книгу та малярів. Ми з головним скарбничим Хазимом-агою допомагатимемо вам у пошуках того падлюки. Це теж розпорядження нашого падишаха. Один з вас є родичем небіжчика Еніште-ефенді й чув його розповіді, йому відомі історія книги й те, як працювали майстри ночами. Другий — великий майстер, який пишається тим, що знає всіх малярів цеху, мов свої п'ять пальців. Якщо за три дні ви не розшукаєте ту брудну свиню — і не тільки її — а ще й викрадену нею сторінку, котра стала причиною пліток, то за наказом нашого справедливого падишаха тебе, Kapo-ефенді, сину мій, першого поведуть на допити з тортурами. Далі на черзі — майстри з малярської братії. Тут у нас не виникає жодних сумнівів.