Пригоди Шерлока Холмса. Том I

— А ще? — спитав я, захоплюючись, як і завжди, рідкісною спостережливістю мого друга.

— Я помітив, між іншим, що вона, вже зовсім одягнена, збираючись виходити з дому, щось писала. Ви побачили, що права рукавичка в неї протерта на вказівному пальці, але не помітили, що рукавичка й палець забруднені чорнилом. Писала вона поспіхом і вмочила перо надто глибоко. І було це, напевно, сьогодні вранці, бо інакше плями на пальці не були б такими свіжими. Все це досить цікаво, хоч і дуже просто. Та ближче до справи, Ватсоне! Чи не могли б ви прочитати мені опис прикмет містера Госмера Ейнджела в оголошенні?

Я підніс невелику газетну вирізку до світла.

— Тут сказано: «Пропав безвісти вранці чотирнадцятого числа джентльмен на ім’я Госмер Ейнджел. Зріст — близько п’яти футів семи дюймів; міцної статури, кремезний, смаглявий, чорнявий, із невеликою лисиною; має чорні густі бакенбарди й вуса, темні окуляри, злегка затинається. Був одягнений у чорний сурдут, підбитий шовком, чорну жилетку з золотим ланцюжком, сірі твідові штани й брунатні ґетри поверх черевиків, з гумовими петельками. Служив у конторі на Ліденхолл-стрит. Кожен, хто повідомить...»

— Досить, — мовив Холмс. — Щодо листів, — вів він далі, переглядаючи їх, — то вони звичайнісінькі. Ніяк не окреслюють містера Ейнджела, хіба що там є згадка про Бальзака. Одначе тут є цікава річ, що, безперечно, вразить вас.

— Їх надруковано на машинці, — зауважив я.

— Надруковано не лише самі листи, а й підпис. Подивіться-но на слівця «Госмер Ейнджел» унизу. Дата, як бачите, є, але жодної адреси, крім Ліденхолл-стрит, нема. А це справді дивно. Та найважливішим є саме підпис, — ми можемо вважати його за доказ.

— Доказ чого?

— Любий мій друже, хіба ж ви не розумієте, яку вагу має цей підпис?

— Правду кажучи, ні, хіба що, може, він хотів залишити за собою змогу заперечити цей підпис, якщо його притягнуть до суду за порушення обіцянки одружитися.

— Ні, річ не в тім. Щоб з’ясувати цю справу, я напишу два листи: один — до фірми в Сіті, а другий — до вітчима молодої леді, містера Віндібенка, й запрошу його завітати до мене завтра ввечері о шостій годині. Спробуємо переговорити з чоловічою частиною родини. А зараз, докторе, ми нічого не зможемо вчинити, доки не дістанемо відповіді на ці листи, тож відкладемо нашу маленьку загадку на якийсь час до шухляди.

Знаючи найтоншу проникливість і надзвичайну жвавість вдачі мого друга, я був певний, що він, якщо вже ставиться до розкриття цієї дивовижної таємниці так спокійно, має на те серйозні підстави. Мені був відомий лише один випадок, коли він зазнав поразки, — то була пригода з богемським королем та фотографією Ірен Адлер; однак я пригадував загадковий «Знак чотирьох» і незвичайні обставини «Етюду в багряних тонах» і давно переконався, що коли вже він не зможе розплутати якоїсь загадки, то вона не має розв’язки взагалі.