Джеррі-Островик

Враз Макл наїжачився й загарчав. Усі озирнулись і побачили, що матка пливе знову і вже зовсім недалечко. Та вона не розганялася для удару. Вона повільно обпливла шхуну кругом, ніби вивчала свого ворога.

— Певне, і їй уже далося взнаки оте буцання, голівонька заболіла, — осміхнувшися, сказав Доутрі більше для того, щоб підбадьорити товаришів.

Тільки-но вони гребнули разів з десять, як Великий Джон скрикнув. Усі звели очі на бак шхуни, куди він дивився, й побачили там кота з матроського кубрика, що гнався за великим пацюком. По баку метались іще пацюки — видно, вода їх повиганяла з кубел.

— Невже таки ми покинемо кота?.. — запитливо промовив Доутрі.

— Ну що ви! — відповів Старий Моряк, наліг на стернове весло й завернув шлюпку назад.

Китова матка, що повільно кружляла навколо шхуни, двічі легенько гойднула їх, поки вони забрали кота й знов налягли на весла. Вона ніби й не помічала їх. То з великої потвори, зі шхуни впала смерть на її дитинча, і на шхуну був звернений весь її гнів.

Тільки-но шлюпка трохи відійшла, попливла геть і матка, За півмилі вона завернулась і почала розганятися знову.

— Ну, тепер судно, повне води, дасть їй доброго відкоша, — сказав Доутрі. — Не гребіть, подивімося.

Цей удар, що припав якраз у середину судна, був найсильніший з усіх. Снасті й уламки дерева злетіли вгору, і шхуна так накренилась, що аж блиснула мокрою мідяною обшивкою днища. Тоді важко гойднулась на другий бік і вирівнялася. Грот-щогла п'яно захиталась, але не впала.

— Нокаут! — гукнув Доутрі, загледівши, що тварина безладно б'є хвостом по воді. — Певне, обом каюк.

— Шхуна він зовсім кінчай, — зауважив Квек, бо фальшборт «Мері Тернер» уже зник під водою.

Шхуна швидко пішла на дно; за кілька секунд поринув і залишок грот-щогли. Зосталась тільки китова туша, що безвладно тіпалась на поверхні води.

— І похвалитися нічим, — сказав Доутрі замість надгробного слова «Мері Тернер». — Бо однаково ніхто не повірить. Щоб отаке дебеле суденце потопила, зумисне потопила стара китова матка! Ні, вибачайте, пане-добродію. Я сам не вірив тому шкарбунові в Гонолулу, коли він хвалився, ніби врятувавсь із потопленого «Ессекса», і мені ніхто не повірить.

— Гарна була шхуна, доладне суденце, — журився Старий Моряк. — Я ще не бачив стрункішого рангоуту на трищогловій шхуні й не знав трищогловика, щоб так легко ходив проти вітру.

Дег Доутрі, старий парубок, незвиклий до осілого життя, окинув поглядом пасажирів шлюпки, за яких тепер мусив дбати: Квека, бридкого чорношкірого папуаса, якого він колись урятував від зубів його власних одноплемінців; А-Моя, суднового кухаря, невеличкого літнього китайця, чий точний вік важко було вгадати; шляхетного Старого Моряка, якого він любив і шанував; Великого Джона, молодого скандінава, велетня на зріст і дитину душею; Кілені-боя — диво-собаку; Вишкребка — вгодованого й навдивовижу дурного щенюка-ньюфаундленда; Кокі — живий жмутик білого пір'я, рішучий та владпий, мов сталеве лезо, і невідпорно-влесливий, мов пещене чарівне дитя; і навіть кота з кубрика — звинного рудого винищувача пацюків, що примостився між ногами в А-Моя. А до Маркізьких островів було довгих дві сотні миль, та ще й пасат, що мав донести їх туди, стих, хоча мусив неодмінно повіяти знову.