Вогнем i мечем. Том другий

Бурляеве становище було тепер страшне — він мусив відступати тим самим шляхом, яким прийшов, а оскільки Ієремія уже відбив атаку на правому фланзі, він міг легко оточити увесь Бурляїв загін. Щоправда, йому прийшов на підмогу Мрозовицький із корсунськими кіннотниками, але цієї миті з’явилися гусари пана Конецпольського, до них приєднався Скшетуський, котрий повертався після атаки на яничарів, і вкупі вони перегородили шлях Бурляю, що досі відступав у бойовому порядку.

Однією атакою вони розбили хорунжого впень, і тоді почалася жахлива різанина. Козакам, яким було перетято шлях до табору, залишалося єдине — вмерти. Одні з них, не бажаючи просити пощади, відчайдушно захищалися групами або поодинці, другі марно простягали руки до вершників, що як вихор гасали по бойовищу. Почалася погоня, скакання навзаводи, поодинокі сутички, пошуки втікачів, які ховалися в розлогах і за буграми. Із валів, щоб освітити бойовище, почали кидати мазниці із підпаленим дьогтем; вони летіли як вогняні метеори з пломінкими гривами. При цих кривавих відблисках донищували рештки задніпрянців.

Щоправда, їм кинувся був на допомогу Субагазі, котрий того дня творив чудеса хоробрості, але преславний Марек Собеський, староста красноставський, осадив його на місці, як лев осаджує дикого буйвола, тож побачив Бурляй, що йому вже нема звідки чекати рятунку. Але Бурляй, більше за життя люблячи свою козацьку славу, тому й не шукав порятунку. Інші тікали під покровом темряви, ховалися по шпаринах, просковзували поміж копитами аргамаків, а він іще шукав, із ким би зітнутися. Він поклав пана Домбека й пана Русецького, і пана Аксака, молодого лева, того самого, котрий під Старокостянтиновом укрив себе невмирущою славою; потім зітнув голову панові Савицькому, за ним — відразу двом крилатим гусарам і нарешті, побачивши товстопузого шляхтича, котрий, горланячи, перетинав бойовище, кинувся на нього як блискотливий пломінь.

Пан Заглоба — а це був він — зі страху заревів іще дужче і, повернувши коня, кинувся навтіки. Останнє волосся сторчма стало у нього на голові, але притомності він не втратив, навпаки, мозок його блискавично працював, придумуючи усілякі хитрощі; водночас він щосили верещав: «Милостиві панове! Хто в Бога вірує!..» — і летів, як вихор, до найбільшої групи вершників. Бурляй же мчав за ним навпрошки, ніби з кінця в кінець тятиви лука. Пан Заглоба заплющив очі, а в голові у нього крутилося одне: «Здохну я як шолудивий пес!» Він чув позаду форкання скакуна, бачив, що ніхто не квапиться до нього із допомогою, що втекти він не зможе і що нічия рука, опріч власної, не вирве його з Бур— ляєвої пащеки.