Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

Будинок боцмана Лундхолста стояв у Хаммерферсті на березі, біля самої води. Від ганку за кромку прибою прокладено дерев'яні містки. Ближче до берега вони перескакували з каменя на камінь, а далі гойдались на поплавках із зв'язаних тросами металевих бочок. У цього плавучого причала, прикріпленого до сваї, похитувався на хвилі міцний рибальський човен. З обох боків носа і на кормі було виведено червоною фарбою: «КРІСТІНА». В путину Лундхолст ще виходив на нім у море ловити тріску. На човні був сильний мотор, невелика рубка, що захищала від шквального вітру і крутої хвилі, і підйомна щогла. При потребі на човні можна було ставити парус. Власне, «Крістіна» нічим не відрізнялась від інших рибальських човнів. Це лиш в таверні за кухлем еля старий боцман приписував їй надзвичайні якості. Роки брали своє, а він усе ніяк не хотів розлучатися з мрією про морську службу. Писав листи з пропозицією своїх послуг пароплавству і приватним фірмам, просив рекомендацій у капітанів, з якими раніше плавав. Ніхто, звичайно, і це думав брати старого на службу і, щоб довести, як вони всі помиляються в ньому, Лундхолст почав виношувати мрію про кругосвітну подорож на одномістній яхті. Яхти в нього не було, грошей для її купівлі теж, проте це не заважало йому при зустрічі з друзями розповідати про маршрути майбутнього плавання.

В цих розповідях «Крістіні» (так колись боцман назвав човна на честь коханої дружини) відводилась особлива роль, це була перша сходинка до здійснення мрії. От і зараз, сидячи за столом з молодими людьми, яких привела в дім його дочка Гіта, Лундхолст хвалився безвідмовністю і силою мотора «Крістіни», ще до окупації купленого ним в Англії, вихваляв хаммерферстських майстрів, які зуміли на диво точно повторити лінії корпуса, притаманні човнам давніх вікінгів.

Боцман Лундхолст уже знав, що через годину-другу йому доведеться розлучитися а своєю «Крістіною», проте виду не подавав. Правду сказати, більше ніж човна йому було шкода цих трьох, що зібралися, не дивлячись на полярну ніч, пливти до берегів Свалбарда. Для такого діла потрібен досвід, однієї молодості мало. Якби час скинув з його плечей років двадцять, сам повів би «Крістіну», і тоді вони поза всяким сумнівом досягли б берегів архіпелагу. З трьох лише один плавав, та й то радистом. Другий, так з виду міцний, та навряд чи він моряк, і довідатись, розпитати не можна — дочка просила не ставити її гостям зайвих запитань. Третя — взагалі баришня. Куди їй у море? Та, певне, вони знають, на що ідуть, і попереджати їх про небезпеку зайве.