Тринадцять градусів на схід від Грінвіча
- Автор: Сичевський Василь Павлович
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-00091-3
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча». Краткое содержание книги:
«Що готує проти Мілорга полковник Рунге?» — вже дзвенів у вухах голос Ніссена. «Як відповісти? Адже я дійсно не знаю всіх планів СД. Ну, можна збрехати. Ні, брехня розкриється, і тоді… Краще вже покопатись у пам'яті. Деякою інформацією я все ж таки володію і саме цим можу їх зацікавити…»
Тут він почув ті ж самі, як йому здалося, звуки, що хвилями скочувалися в гір, і подумав, що літак повертається. Поглянув на партизан, але вони чомусь дивилися у бік перевалу. А гуркіт наростав. Він уже не розривався на зітхання, а падав з висоти монотонний і важкий. Там на перевалі щось чорніло. Якась темна рисочка рухалась, прокреслюючи дорогу од перевалу. Шлезінгер протер очі і не повірив тому, що побачив, — там на дорозі рухались дві довжелезні, криті брезентом машини з солдатами, а за ними, на відстані, повз, схожий на чорного лискучого жука, «б'юїк» полковника Рунге. Машини були ще далеко, а звук моторів чувся ніби поруч. Обер-лейтенант не встиг зміркувати, в чому. тут справа, як раптом з-за скелі вискочив бронетранспортер і сипонув густою кулеметною чергою. Хто стояв на завалі, попадали в сніг і відкрили вогонь.
Шлезінгер скотився між сидіннями, так ніби це могло врятувати від куль. А вони свистіли над головою, глухо, наче палицями, били об кузов. У відкриті дверцята «опеля» було видно, як ковзаються обледенілим настом четверо коліс бронетранспортера, що вже не слухався керма. Багатотонна маса заліза повзла, насуваючись на «опель», що приткнувся біля завалу, і погрожувала розчавити, зім'яти його, як консервну бляшанку. Удар прийшовся в мотор і це врятувало обер-лейтенантові життя. Вмить фари, капот, колеса і сам мотор перетворились на плескату балабушку і занурились у завал. Дверцята одлетіли, і оглушений ударом Шлезінгер опинився на асфальті. Над ним, захлинаючись, стрекотав кулемет, тріщали у відповідь автомати тих, хто був уже по той бік завалу.
Зрозумівши, що кулі пролітають десь стороною, Шлезінгер посміливішав, протер засипані брудним снігом очі і побачив, що лежить біля заднього колеса бронетранспортера і руки його вільні від ременя. Підтягнув ноги і заходився розв'язувати вузол на власній краватці, що обплутала йому ноги. Шовкова тканина не піддавалась. Під руку потрапив шматок скла від розтрощеного «опеля». З його допомогою вдалося звільнити ноги. Тепер він уже думав, як вилізти на транспортер, за бронею, думалось, кулі партизанських автоматів не страшні. Проте варто було висунутись з під колеса, як на скелі, що нависала над дорогою і бронетранспортером, майнула постать чоловіка з протитанковою гранатою в руці.
В нестямі зірвався на ноги і кинувся геть від броньовика. Біг так, як ніколи до того не бігав. У нього вдарили із автомата, але кулі продзижчали повз вуха. Ще мить, ще — і він уже за поворотом. Скеля затулила від прицільного вогню, але він усе біг і біг, аж поки не відчув, що сили скінчилися. Задихаючись, брязнув об дорогу. І тут кулеметна черга дряпонула асфальт поруч нього. Скотився в рівчак, сховав голову за камінь. Оглядівся і зрозумів, що стріляли з тої ж таки скелі, що нависла над завалом. Шлезінгер не встиг відсапатись, як вибух протитанкової гранати сколихнув повітря. Зірвався і знову кинувся бігти дорогою вгору. Не оглядався, не чув нічого, тільки чекав, що ось-ось дожене його куля і все скінчиться. Раз і назавжди! Швидше б це сталося. Швидше… Але в нього вже ніхто не стріляв.
Машини з піхотою наближалися. З них на ходу вискакували автоматники. Молоденький лейтенантик, злякано поводячи водянистими, банькатими очима, викрикував команди. Капрал, а за ним солдати, пригинаючись, бігли кюветом у бік завалу, про всяк випадок тримаючи обер-лейтенанта, що поспішав їм назустріч, на прицілі своїх автоматів. Лейтенантик ще здалеку наказав Шлезінгеру підняти руки і, лише переконавшись у його слухняності, підійшов. Смішно і образливо було стояти з піднятими догори руками перед цим вугруватим хлопчиськом, проте робити нічого. Лейтенантик обмацав місце, де звичайно ховають зброю. «Щеня! — вилаяв його Шлезінгер. — Одразу видно: з охоронних. Вишколений!..» Проте вголос сказав:
— Ведіть мене до полковника, лейтенанте, якомога швидше ведіть!
Його вимога і тон ніяк не збентежили лейтенанта. Сховавши до кобури пістолет, він покликав до себе капрала.
— Займайте оборону, Тонненбах. Двох беру з собою, — і вже звертаючись до Шлезінгера, додав: — Ідіть вперед.