Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
— Сесіліє, ти доросла людина і маєш право чинити, як хочеш.
— Я знаю. Тому я вирішила припинити з тобою зустрічатися. Мені не витримати того, що…
— Ти не зобов’язана мені нічого пояснювати. Я сподіваюся, ми і далі друзі.
— Мені дуже хочеться, щоб ми залишалися друзями. Але зв’язку з тобою я не витримаю. Із зв’язками в мене завжди виходило кепсько. Мені треба, мабуть, трохи побути самій.
Розділ 16
Після шести місяців марних роздумів у справі Харієт Ванґер намітилося зрушення. Протягом кількох днів першого тижня червня Мікаель знайшов три абсолютно нових шматочки мозаїки. Виявлення двох із них було його власною заслугою, а з третім йому допомогли.
Після від’їзду Еріки він розгорнув альбом і кілька годин розглядав фотографію за фотографією, намагаючись зрозуміти, що ж тоді привернуло його увагу. Під кінець він відклав альбом убік і став працювати далі над сімейною хронікою.
У перших числах червня Мікаель поїхав до Хедестада. Він сидів, роздумуючи про щось інше, коли автобус повернув на Йєрнвегсґатан, і раптом зрозумів, що саме останнім часом визрівало у нього в голові. Ця думка вразила його як грім серед ясного неба. Уклякнувши з несподіванки, Мікаель проїхав до кінцевої зупинки біля вокзалу і, не виходячи з автобуса, відправився назад у Хедебю, щоб перевірити, чи не помиляється він.
Йому потрібний був найперший знімок в альбомі.
Остання фотографія Харієт Ванґер, зроблена того фатального дня в Хедестаді, на Йєрнвегсґатан, коли дівчина дивилася на карнавальну ходу дитячого свята.
Цей знімок був в альбомі єдиним у своєму роді. Він один приблизно із ста вісімдесяти не був пов’язаний з аварією на мосту і потрапив до альбому просто тому, що належав до того ж дня. Увага Мікаеля і, напевно, всіх його попередників, що вивчали ці сторінки, була звернена на людей та деталі знімків з моста, а зображення святкового натовпу в Хедестаді, зроблені за кілька годин до вирішальних подій, нічого драматичного не мали.
Хенрік Ванґер, очевидно, розглядав цю фотографію тисячу разів, побиваючись, що більше ніколи не побачить Харієт. Йому, мабуть, було досадно, що знімок зроблено з такої далекої відстані і що дівчина опинилася на ньому лише однією з багатьох.
Проте Мікаеля зачепило не це.
Фотограф знімав з другого боку вулиці, можливо, з вікна другого поверху. Об'єктив вихопив кабіну і частину кузова однієї з вантажівок колони. У кузові стояли дівчата в блискучих купальниках і шовкових шароварах і кидали в публіку цукерки. Дехто з них, схоже, танцював. Перед вантажівкою вистрибували троє клоунів.
Харієт стояла в першому ряду публіки, на хіднику. Поряд з нею були три однокласниці, а навколо них товпилося не менше сотні інших жителів Хедестада.
Ця картинка і застрягла у Мікаеля в підсвідомості і зненацька спливла, коли автобус проїздив те саме місце, яке він бачив на знімку.
Публіка поводилася, як і личить у таких випадках. Погляди глядачів на матчах завжди слідкують за тенісним м’ячиком або за хокейною шайбою. Люди на лівому краї фотографії дивились на клоунів прямо перед собою. Погляди тих, що стояли ближче до вантажівки, зосередилися на кузові з напівоголеними дівчатами. На обличчях у натовпі читалося захоплення, діти показували пальцями, дехто сміявся, усі здавались веселими.
Усі, крім однієї людини.
Харієт Ванґер дивилась убік. Її однокласниці й усі решта навколо роздивлялися клоунів, але Харієт повернула обличчя градусів на тридцять або тридцять п’ять праворуч. Її погляд, здавалося, прикипів до чогось на тому боці вулиці, що було вже за нижнім лівим кутом фотографії.
Мікаель дістав лупу і спробував розгледіти деталі. Знімок було зроблено з дуже далекої відстані, аби стверджувати напевно, проте, на відміну від решти облич поблизу, обличчя Харієт радості не виявляло. Її губи були стиснуті у вузьку смужку, очі широко розплющені, руки безсило звисали.
У неї був переляканий вигляд. Переляканий або сердитий.
Мікаель вийняв фотографію з альбому, сунув у пластиковий конверт і наступним автобусом знову поїхав до Хедестада. На Йєрнвегсґатан він вийшов і став приблизно на тому ж місці, звідкіль, очевидячки, було зроблено знімок. У ті часи тут закінчувався центр Хедестада. Тут був двоповерховий дерев’яний будинок, у якому містилися магазин відео і «Бутик чоловічого модного одягу Сундстрьома», заснований, згідно з табличкою біля входу, в 1932 році. Мікаель зайшов у бутик і відразу відзначив, що він розміщується на двох рівнях — кручені сходи вели на другий поверх.