Алтин-толобас
- Автор: Акунин Борис Чхартишвили
- Серия: Пригоди Ніколаса Фандоріна #1
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2176-7
- Переводчик: Виктор Сергеевич Бойко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Алтин-толобас». Краткое содержание книги:
Магістр Ніколас Фандорін із «туманного Альбіону», відчувши поклик вітчизни не лише фібрами душі, а ще й унаслідок прочитання листа свого пращура до нащадків, одважується вирушити на пошуки легендарної Лібереї, так званої «бібліотеки Івана Грозного».
Середньовіччя з тортурами та забобонами, романтика жорстких реалій на зламі тисячоліть зіштовхують молодого вченого віч-на-віч із чиновником і кілером, колишнім «благородним» злочинцем і відчайдушною журналісткою, радником британського посольства й одразу кількома службами безпеки…
Події сьогодення та давнини, тісно переплітаючись між собою, створюють химерний калейдоскоп такої насиченості, що до кінця роману читач перебуває в очікуванні все нових і нових відкриттів, останнє з яких іще попереду.
Прибули на Таганську о другій годині ночі. На вулиці жодної душі, тихо. Фандорін подивився праворуч, ліворуч, угору. Побачив, що місяць намагається підгледіти за шукачами скарбів крізь негусті хмари, та все ніяк не проб'ється, й небо від цього чорне й сіре, схоже кольором на мармуровий надгробок.
Хлопчиків розставили по постах. Крізь діру в паркані пролізли до двору, а ще через п'ять хвилин уже продиралися крізь купи дощок і щебеню вниз, у підвал. Іржаві залізні двері довелося зірвати ломом. Скрегіт і брязкіт безладним відлунням одгукнулися між темних стін, із яких звисали клапті відшарованої фарби.
— Так, — чомусь пошепки сказав Фандорін, освітивши стелю підвалу. — Північно-східний куток — он той.
Архівіст підійшов до стіни, пошкріб її ножем.
— Вапняк, споконвічний московський вапняк, — теж упівголоса повідомив він. — І кладка стародавня. Так іще за Іоана Третього обтісували. У Москві багато старих будинків стоять на таких ось фундаментах. Розчин на яєчних жовтках із додаванням меду, бджолиного воску, курячого посліду_і бозна-чого ще. Тримає краще, ніж будь-який сучасний.
Ніколасу, якого тіпав нервовий озноб, здалося, що історико-архітектурна лекція Максима Едуардовича зараз не на часі. Магістр дістався віддаленого, зверненого до двору кутка, поставив ліхтар збоку й узявся за лопату. Спочатку треба було розчистити підлогу від сміття.
Пісня про невловиму Суліко залишила Фандоріна у спокої з того самого дня, коли він перелічив вікна на фасаді будинку № 15. Замість грузинського фольклору до Ніколаса тепер прив'яз вірш із книжки, вийнятої з шафи в кабінеті. Очевидно, квартира на Київській використовувалась «Євродебетбанком» як тимчасовий притулок для ділових гостей, тому добір літератури в шафі був специфічний: усілякі бізнес-довідники, глянсові журнали, аж п'ять примірників «Російської банківської енциклопедії» й чомусь самотній томик серії «Майстри радянської поезії». Його-то Фандорін і гортав ночами, змагаючись із безсонням.
Віршик був приставучий, про передпубертатне кохання. «Хорошая девочка Лида на улице этой живет», — бурмотів тепер Ніколас з ранку до вечора й бачив перед собою не якусь невідому йому Ліду, а вулицю Таганську й будинок № 15, затягнутий зеленою сіткою.
Ось і зараз магістр розмахував лопатою в такт амфібрахію — між іншим, тристопному, з жіночою римою, що відповідало розміру класичного лімерика. «Он с именем этим ложится и с именем этим встает». Ритм був зручний, якраз для фізичної праці, й справа рухалась.
Нарешті з-під мотлоху показалися напівзгнилі дошки. Очевидно, в підвалі колись жили люди, оскільки настелено підлогу.
Довелося відкласти лопати й узятися за ломи. Зняли один шар дощок, за ним виявився інший, обвуглений.
— От вам і пожежа 1812-го, — зауважив Болотников, витираючи спітнілого лоба. — Ну що ви все бурмочете? Вперед, Фандорін, ми близькі до мети.
Зняли й цей настил.
— Ага! — азартно вигукнув Максим Едуардович, коли залізо вдарилось об камінь. — Кам'яні плити! Я так боявся, що під дошками виявиться ґрунт. Нумо, нумо, розчищаймо!
Поставили ліхтарі на краї ями, що утворилась у кутку. Докришили дошки, вичерпали потерть і пилюку лопатами.
Кутова плита була розміром приблизно три фути на три.
Болотников насупився:
— Ай-я-яй. Кепсько, Фандорін, тут щось не так. У листі сказано: «в углу плита каменная да узкая», а ця квадратна. Та й, схоже, важезна, удвох не виколупнеш — як же синок Микита самотужки впорався б? Гаразд, давайте займемося швами.
Штовхаючись плечима, опустилися рачки, почали розчищати міжплитний шов. Ніколас морщився від огидного скреготу, а серце стискалося від страху: невже помилка?
— Досить, — вирішив Максим Едуардович. — Підчепимо в два ломи, наляжемо. Раптом усе-таки вивернемо. На три-чотири.
Фандорін уперся ногою в край проломленого дерев'яного настилу, вчепився обома руками в лом і за командою рвонув важіль угору.
Плита стала дибки — з такою несподіваною легкістю, що Болотников ледве втримався на ногах.
— Ось що значить вузька! — Магістр притримав плиту і показував на її ребро. — Ширина не більше трьох дюймів!