Алтин-толобас
- Автор: Акунин Борис Чхартишвили
- Серия: Пригоди Ніколаса Фандоріна #1
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2176-7
- Переводчик: Виктор Сергеевич Бойко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Алтин-толобас». Краткое содержание книги:
Магістр Ніколас Фандорін із «туманного Альбіону», відчувши поклик вітчизни не лише фібрами душі, а ще й унаслідок прочитання листа свого пращура до нащадків, одважується вирушити на пошуки легендарної Лібереї, так званої «бібліотеки Івана Грозного».
Середньовіччя з тортурами та забобонами, романтика жорстких реалій на зламі тисячоліть зіштовхують молодого вченого віч-на-віч із чиновником і кілером, колишнім «благородним» злочинцем і відчайдушною журналісткою, радником британського посольства й одразу кількома службами безпеки…
Події сьогодення та давнини, тісно переплітаючись між собою, створюють химерний калейдоскоп такої насиченості, що до кінця роману читач перебуває в очікуванні все нових і нових відкриттів, останнє з яких іще попереду.
Магістр хотів заперечити, але Максим Едуардович нетерпляче замахав на нього: не перебивайте.
— Стосовно Срітенських воріт, то за ними починалася Панкратьєвська чорна слобода, через яку проходила дорога до села Князь-Яковлевського, заміського володіння князів Черкаських. Ось, бачите? — показав Болотников на мапі.
— Ні, Срітенські й Покровські ворота не підходять, — рішуче заявив Ніколас, прослідкувавши за пальцем архівіста. — Під Княжим Двором капітан, без сумніву, мав на увазі мизу Фюрстенхоф, розташовану неподалік од родового замку фон Дорнів.
Болотников увесь затремтів — так потрясло його це повідомлення.
— То, може… — він затнувся від хвилювання. — То, може, ви розумієте і зміст усього цього фрагмента: «яко от скалы Тео предка нашего к Княжьему Двору?» Що це за напрям?
«Південно-східний», — ледве було не відповів Фандорін, але передумав. Якщо відкрити цей, останній секрет, то напарник меткому Максимові Едуардовичу буде не потрібен. Враховуючи надмірне честолюбство і деяку етичну гутаперчевість московського світила, що виявилася в історії з бандероллю, краще виявити стриманість. Двоє північних воріт — Покровські й Срітенські, — безумовно, випадали, бо ніяких заміських вулиць, що вели в її південно-східному напрямку, від них починатися не могло.
— Точно не знаю, — сказав він уголос.
— Ви мені не довіряєте, — поскаржився Болотников. — Щось ви все-таки знаєте, та не говорите. Це нечесно й до того ж ускладнить пошуки.
— Гадаю, ви мені теж говорите не все, — доволі різко відповів Ніколас. — Ви займайтеся своїми архівами, а я зосереджуся на воротах.
Максим Едуардович пильно подивився на нього, зітхнув.
— Ну, як хочете. Але ви абсолютно впевнені, що Покровська й Срітенська застави нам не потрібні?
— Абсолютно.
— Так це ж просто чудово! Значить, у нас із вами лишаються тільки двоє воріт — Серпуховські та Калузькі! Ось вам на мапі контури вулиць і доріг, що вели від передворітних майданів у часи Корнеліуса фон Дорна: три — від Калузьких воріт, дві — від Серпуховських. Між іншим, сучасні траси — Ленінський проспект, Донська вулиця і Шаболовка в першому випадку й дві Серпуховські вулиці, Велика й Мала, в другому випадку — їх прямі спадкоємиці, проходять точно старими, історичними руслами. Вам вистачить дня на Калузький сектор і дня на Серпуховський: одміряєте п'ять разів по чотириста дев'яносто (гаразд, по п'ятсот) метрів, потім піднімемо архітектурно-топографічні дані стосовно цих земельних ділянок і визначимо головного підозрюваного. Як кажуть у вас на Батьківщині — a piece of cake![20]
Нічого собі piece of cake. На п'ятий день крокування одними й тими ж обридлими тротуарами Фандорін відчув, що починає впадати у відчай.
А спочатку ж завдання видавалося йому ще легшим, ніж Максимові Едуардовичу. Пам'ятаючи про південно-східний вектор, він вилучив магістралі, що вели просто на південь або на південний захід, і в результаті лишилася всього одна вулиця, гідна крокомірного дослідження — Велика Серпуховська.
Від Калузької площі, щоправда, теж починалась одна вулиця, що текла на південний схід, — Митна, та її було прокладено через сто літ після Корнеліуса, а значить, на увагу не заслуговувала.
Інша річ — Велика Серпуховська. Нею іще шістсот років тому проходив шлях на Серпухов, а якраз в останній чверті XVII століття тут утворилася цілком обжита й населена вулиця. За п'ятсот метрів од місця, де колись стояла кам'яна надбрамна башта, магістр виявив по ліву руку нудну склобетонну споруду стилю сімдесятих років двадцятого століття. Інститут хірургії імені Вишневського; праворуч стояв п'ятиповерховий житловий будинок з винесеними назовні синіми ліфтовими шахтами.
20
Пусте діло (англ.).