Алтин-толобас
- Автор: Акунин Борис Чхартишвили
- Серия: Пригоди Ніколаса Фандоріна #1
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2176-7
- Переводчик: Виктор Сергеевич Бойко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Алтин-толобас». Краткое содержание книги:
Магістр Ніколас Фандорін із «туманного Альбіону», відчувши поклик вітчизни не лише фібрами душі, а ще й унаслідок прочитання листа свого пращура до нащадків, одважується вирушити на пошуки легендарної Лібереї, так званої «бібліотеки Івана Грозного».
Середньовіччя з тортурами та забобонами, романтика жорстких реалій на зламі тисячоліть зіштовхують молодого вченого віч-на-віч із чиновником і кілером, колишнім «благородним» злочинцем і відчайдушною журналісткою, радником британського посольства й одразу кількома службами безпеки…
Події сьогодення та давнини, тісно переплітаючись між собою, створюють химерний калейдоскоп такої насиченості, що до кінця роману читач перебуває в очікуванні все нових і нових відкриттів, останнє з яких іще попереду.
— Заждіть.
Аптекар зненацька зробився серйозним, а можливо, навіть чогось і злякався — нервово облизнув губи, захрустів пальцями.
— Я… Ви… Ви маєте рацію, мій друже. Я відразу зрозумів, що ви не тільки хоробрі, а й проникливі. Тим легше мені буде зізнатися вам, людині розумній і великодушній…
— У чому? — усміхнувся фон Дорн. — Ви що, помилились, і в Замолеї написана яка-небудь нісенітниця? Ніякого Магістеріуму, Червоної Тинктури, чи як там іще називається ваша магічна субстанція, за допомогою цієї запиленої книжки ви не добудете? Нічого. Моєї здобичі вистачить на двох. Я поділюся з вами — тим паче, що вам і справді не так багато треба. Хочете, я куплю вам чудовий будинок неподалік од свого замку? О, я вибудую собі справжнє французьке шато — з баштами і ровом, але в той же час із великими вікнами та зручними кімнатами. А вам я куплю славну садибу з чудовим садом. Ви будете сидіти в увитій плющем альтанці й читати свої нудні книги. А може, навіть самі напишете філософський трактат або опишете історію пошуків Лібереї в дикій Московії. Чим не роман?
Він засміявся, задоволений жартом. Вальзер же зробився ще похмурішим. Він безперечно хвилювався, і чим далі, тим більше.
— Я ж кажу, гер капітан, ви людина великодушна, й картина, котру ви намалювали — будинок, сад, книги, — для мене вельми спокуслива. Та мені вготовано іншу дорогу в житті. Не мир, а бій. Не відпочинок, а жертовне служіння. Ви вгадали: в Замолеї немає рецепту виготовлення Філософського Каменю. З дуже простої причини — з одного елемента неможливо добути інший, із ртуті ніколи не вийде золота. В нашому освіченому столітті ніхто із справжніх учених у ці алхімічні вигадки вже не вірить.
Корнеліус так здивувався, що навіть кухоль з вином одставив.
— Але… Але навіщо ж вам тоді знадобився цей мотлох? Через дали країни Вуф?
— Ні. Мене не цікавлять блискучі камінці й золото, тут ви теж маєте рацію. — Аптекар показав пальцем на розкриту книгу, і голос його затремтів, але вже не від хвилювання, а від урочистості: — Цей стародавній манускрипт, якому понад півтори тисячі років, зовсім про інше. Простіть мені, мій добрий друже. Я обманув вас.
Бачачи, що в очах старого блищать сльози, Корнеліус підсунув до Вальзера кухоль.
— Та що ви так засмучуєтеся, приятелю! Мені ж загалом усе одно, що там написано, у вашому Замолеї. Головне, щоб ви були задоволені. Ви задоволені?
— Так! — скрикнув Вальзер, і сльози на його очах умить висохли. — Текст перевершив найсміливіші мої сподівання! Це переверне…
— Ну от і добре, — перебив його капітан. — Ви задоволені, я теж задоволений. А моя пропозиція залишається в силі. У моєму замку чи по сусідству з ним завжди знайдеться для вас затишне житло. Випиймо ж за це.
— Ах, та зачекайте ви з вашим вином! — досадливо сплеснув руками аптекар. — Невже вам не хочеться дізнатись, який скарб я розшукував так довго, так уперто, наражаючи на небезпеку й ваше життя?
— Чому ж, мені вельми цікаво. Я просто хотів сказати, що зовсім не ображений на вас за жарт із Філософським Каменем. Так мені, невігласові, й треба.
— Слухайте ж.
Вальзер провів рукою по обличчю, ніби хотів одягти чи, навпаки, зняти маску. Коли знову поглянув на співбесідника, тому здалося, буцім аптекар і справді стяг личину добродушного, смішного дивака. Тепер на Корнеліуса дивилася людина рішуча, пристрасна, цілеспрямована. Блакитні очі старого медика виблискували такими зірницями, що з обличчя капітана враз злетіла злегка поблажлива посмішка.
— У цій книзі, — тихо почав Адам Вальзер, — врятування людства. Не більше й не менше. Неосвіченому й непідготовленому розумові вона може здатися страшною. Навіть і вченому мужеві, якщо його розум незрілий, а душа перебуває під владою хибних вірувань, небезпечно читати ці сторінки. Пастор Савентус, уже на що був освіченою та розсудливою для свого часу людиною, — і той не витримав, утік світ за очі. Він не російського царя злякався, цього рукопису.
— Що ж у ньому такого? — запитав капітан, з острахом дивлячись на книгу Замолея, і про всяк випадок трохи відсунувся від столу.
Але аптекар ніби не чув запитання — продовжив свою розповідь рівним, приглушеним голосом, а очі його тепер були напівзаплющеними.
— Я обманув вас, коли сказав, що виявив списки Савентуса в Гейдельберзькому університеті. Я натрапив на них в архіві міланської інквізиції, де читав стародавні протоколи допитів єретиків, яких святі отці відправляли на вогнище. Такий привілей мені подарував кардинал Літта за те, що я вилікував його від геморою. Савентус потрапив до катівні інквізиції незабаром після втечі з Росії, 1565 року. Видно, від пережитого трохи з глузду зсунувся. Їхав через Європу, багато базікав. Закінчилося доносом і темницею, вийти з якої доктору вже не судилося.