Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі

Московський же князь Василь III після особистої шеститижневої облоги Смоленська «в марте 1513 года вернулся в Москву ни с чем» [173, с. 184].

«14 июня 1513 года Василий опять выступил в поход. Сам он остановился в Боровске, а к Смоленску послал воевод боярина князя Репню-Оболенского и окольничего Андрея Сабурова…

Тем временем рать В. Шуйского (до 20 тысяч человек) действовала в землях вокруг Полоцка; еще 8 тысяч — под Витебском; 14-тысячная группировка осадила Оршу. Все — безуспешно.

Вскоре под Смоленск прибыл сам Василий. К городу были доставлены несколько десятков осадных орудий и около двух тысяч пищалей. Но литвины храбро защищались. В ноябре Василий ушел, предварительно опустошив окрестности» [173, с. 184].

Ще раз звертаємо увагу наших читачів на скоординовані дії агресорів: Московії, Кримського ханства і Османської імперії. Слухаємо:

«… В руках князя Острозького зосередилася юрисдикція над більшою частиною української території, що входила до складу Великого князівства. Головною функцією намісника цих «далеких земель» (як їх називали у Вільні), розташованих на порубіжжі зі Степом, була охорона від татарських наїздів. Малі грабіжницькі загони кримчаків та ногайців відбивали сторожові боярські варти, що чатували «на шляхах і переправах татарських». Коли ж у похід вирушало кількатисячне військо під проводом хана, членів його родини, або мурз, йому назустріч спрямовувалися кінні відділи князя Острозького. Збереглися свідчення, зокрема, про значні битви гетьмана з татарами: 1509 р. на теренах Галичини, 1510 і 1511 рр. — У Білорусі,.. в червні 1512 р. під Вишнівцем на Волині… (та інші. — В.Б.)» [65, с. 71].

А наостанок коротенько згадаємо про війни Османської імперії:

«Наибольшего терр(иториального) расширения Османская империя достигла при Селиме І (правил в 1512–1520) и Сулеймане І Кануни (правил в 1520–66). В 1514–1515 турки завоевали Армению, Курдистан и Сев. Месопотамию до г. Мосула включительно.

В 1516–1517 в состав Т(урции) были включены Сирия, Палестина, Египет, Хиджаз, в 1519 — часть Алжира. В 16 в. мощный Османский флот контролировал почти весь Средиземноморский бассейн. В 1521 тур(ецкие) войска завоевали Белград. В Мохачской битве 1526 они нанесли тяжелое поражение венг(ро)-чеш(ским) войскам, а затем захватили значительную) часть Венг(ерского) королевства» [25, т. 26, с. 375].

Таким чином Московія та Кримське ханство, постійно воюючи проти Лівонії, Польщі і Великого Литовсько-Руського князівства, відволікали від Османської імперії, по суті, найкращі лицарські сили європейських країн, допомагаючи Османам перемагати і на Заході, і на Сході.

У травні місяці 1514 року, виконуючи вказівки союзників, Москва черговий раз розпочала війну.

Використавши чвари між польським королем та імператором Священної Римської імперії, Василю III вдалося закупити в останнього кілька сотень потужних осадних гармат разом з обслугою під керівництвом гармаша Стефана. Звичайно, з московськими дикунами імператор і говорити б не став, тому Василь III використав князя Михайла Глинського, пообіцявши йому віддати, після завоювання, Смоленське князівство.

Ось що писав про завоювання Смоленська М.М. Карамзін у своїй «Истории…»:

«Поощряя Василия к неутомимости в войне, Михаил Глинский ручался за успех нового приступа к Смоленску, с условием,..чтобы Великий князь отдал ему сей город в Удел наследственный. По крайней мере, Глинский оказал тогда Государю важную услугу, наняв в Богемии и в Германии многих людей искусных в ратном деле, которые приехали в Москву…» [13, т. VII, с. 37].

Згідно із літописами, саме завдячуючи гармашеві Стефанові та Михайлові Глинському, Московія 31 липня 1514 року вперше оволоділа Смоленськом. До 1514 року Білокам’яна ніколи цим містом не володіла. Така правда. Як пише сучасний білоруський історик: