Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
Ізар нічим не нагадує Дніпра. На обох його берегах височать будівлі — місто давно вже переступило водний рубіж. Улітку ріка з кількома перекинутими через неї мостами, мабуть, дуже прикрашає місто. Недурно ж Мюнхен називали «Ізарськими Афінами». Але тепер смуга дерев і кущів, що облямовує береги, оголилася. Крізь безлисте гілля похмуро прозирають обшарпані будівлі впереміж із руїнами — вони, мов проказа, роз’їдають колись стрункі ансамблі. І здається, ніби сама ріка хоче їх якнайскоріше проминути, тому й котить так швидко свої свинцево-сірі хвилі. Схилившись на парапет, Григорій жадібно вдихнув вологе повітря. Не те, застояне і туманне, яким дихаєш у центрі міста, а гостре й холодне, здобрене пахощами водоростів, кори дерев, глиці, всього того, що, мов данину для старшого брата Дунаю, несе з собою ріка, народжена в далеких гірських верховинах.
Добрий сон і рання прогулянка висвіжили голову. Поволі йдучи вздовж набережної, Григорій відновлює в пам’яті розмову з Геленом, власне, не всю розмову, а ті багатообіцяючі слова про новий, ширший обсяг роботи, на який заслуговує Фред Шульц. «… Вам доведеться мандрувати в усіх напрямках і по усіх секторах… Для роботи, яку ми збираємось вам доручити, це має першочергове значення», Ці два речення не сходять з думки. Григорій уже давно незадоволений собою: надто довго триває вживання в нове середовище. Правда, він зав’язав багато знайомств, що вже стали йому в пригоді для встановлення дислокації тих осередків, де провадиться таємна робота, спрямована проти його Вітчизни, проти демократичних сил німецького народу, проти країн соціалістичного табору. Ці осередки ховаються за вивісками всіляких відомств, бюро, земляцтв, спілок ветеранів війни, товариств по трудовлаштуванню переселенців, часто-густо просто за фасадами звичайних крамничок або філій акційних товариств. Але до виконання основного завдання — викрити глибоко законспіроване фашистське охвістя — ще далеко. А саме тепер, саме тут, у Німеччині, він у повному обсязі зрозумів, наскільки важливо для всього людства не дати прорости отруйному зерну.
Під час війни було легше: по один бік — ворог, по другий — Радянська Армія, ти мусив зірвати ворожі плани, наблизити час перемоги. І ти діяв як міг, спрямувавши всі сили на досягнення поставленої мети. Націленість у одну точку породжувала і прямолінійність дій, до яких би маневрів не доводилось вдаватися. Тепер не так. Тепер ти не знаєш, де причаївся ворог, хто ті потенційні спільники, на яких цей ворог може розраховувати. В душах німців розбрат. Ганьба поразки, тягар провини, який якнайскоріше хочеться скинути, уражена національна гордість, солодкі спогади про такий ще недавній переможний марш по Європі — на цьому ґрунті легко зростити ідею реваншу, сп’янивши уяву тисяч і тисяч людей, відвиклих від самостійного мислення, примарними гаслами і облудливими закликами. Ти мусиш все це враховувати і діяти, бо питання часу — найголовніше, коли йдеться про розтління народної душі. Все це думане й передумане, нема чого до нього вертатися знову. Подбай краще, щоб повернутися в Берлін. А для цього треба відшукати того осоружного Хейєндопфа. За даними Готгарда, Технічне бюро містилося в районі Хайдгаузена. Очевидно, слід передусім познайомитися з його географією. Мабуть, десь поблизу і вулиця Ейнміллерштрассе, де мешкає Хейєндопф. Це ті дві ключові позиції, які треба взяти під контроль. Тоді, може, ще до вечора пощастить здибатися з ним…
Григорій прискорює ходу, картаючи себе за те, що не подбав завчасно про карту Мюнхена. Втім, Хайдгаузен, здається, в східній частині міста.
Біля зупинки таксі, яку Григорій здибав, за кілька кварталів не було жодної машини, а пасажирів зібралося чоловік п’ять. Роздратовані необхідністю чекати, вони обмінювалися уривчастими репліками, ганячи роботу міського транспорту, здирщиків-таксистів, що вранці воліють відлежуватись під перинами, бо вночі, розвозячи «амі» з їхніми дамами, гребуть гроші лопатами… Краєм вуха прислухаючись до цих розмов, Григорій неуважним поглядом пробігав по рекламному щиту, заліпленому свіжими афішами. Скромні театральні анонси і оповіщення про концерти, мов бідні Попелюшки, тулилися в самому низу щита, поступаючись місцем кінорекламам, з яких клично дивились золотоволосі красуні чи зводив просто вам у обличчя пістолет елегантний убивця в машкарі. Менш мальовничі, але теж промовисті, барвисті афіші кабаре і вар’єте сповіщали про зміну програми чи появу нової зірки. Слизнувши по них очима, Григорій вже хотів відвернутися, аж раптом його погляд зачепився за щось знайоме. «Джованна! Чарівна синьйора Джованна сьогодні співатиме тільки про любов!»