Марина — цариця московська
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6745-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Марина — цариця московська». Краткое содержание книги:
Марина Мнішек, польська графиня, вісімнадцятирічна дочка воєводи з українського Самбора з Карпат, волею випадку (чи історії) стала царицею і жоною двох царів тих лихих часів, які на Русі прозвали Смутними, а її — царицею Смути.
Про це й розповідається в романі Валентина Чемериса. А ще про кохання Марини до молодого царя Дмитрія, про останню її любов до козацького отамана Івана Заруцького, про криваву трагедію, що її спіткала, і про подальшу долю московської цариці, чиє життя так рано урвалося — у 26 років — у башті Коломенського кремля і яка вже після своєї смерті буде оголошена відьмою і чаклункою...
Будувалася вона у 1487—1491 роках, коли Москва вже об’єднувала навколо себе сусідні князівства і стала на чолі молодої централізованої Російської держави, коли «изумленная Европа была ошеломлена внезапным появлением на ее восточных границах огромной империи и сам султан Баязет, перед которым Европа трепетала, впервые услышал высокомерную речь московита».
Із Соборної площі в Грановиту палату вели Золоті Червоні сходи. З чотирьох маршів і трьох майданчиків (згодом їх прикрасять білокам’яними левами). Ці парадні сходи слугували лише для виходу царя під час особливо урочистих церемоній, а потім їх запирали витонченою решіткою, що була розписана золотом і фарбами. В той же час для входу іноземних послів і торгового люду були інші сходи — середні і Благовіщенські (Благовіщенськими дозволялося сходити лише християнам).
Всі сходи вели на Красний верхній ґанок — Передні переходи, а вже звідти — до помешкання великокнязівського палацу. Крім головного входу, в палац із Соборної площі вів і другий вхід — із західного боку, де був Боярський майдан, на якому зазвичай товпилися служилі бояри і двірцевий люд, там же виголошувалися царські укази.
Але перш ніж потрапити до Грановитої палати, треба було пройти через Святі сіни, де й збиралися запрошені до царя. Святі сіни (вони були прикрашені композиціями на сюжети Священного Письма) були початком входу в Тронну залу.
А над Святими сіньми була влаштована таємна кімната для жіночої половини царської сім’ї. За давніми звичаями жінки не могли бути присутніми на урочистих прийомах та офіційних святах. Стіни і стеля таємної кімнати були оббиті щільно вистьобаною тканиною та англійським сукном, а підлога — товстою повстю. У певному місці була «глядацька решітка», яка завішувалася прозорою шовковою тканиною, через яку було добре видно. Там цариця й царівни з цікавістю розглядали заморських гостей, спостерігали бенкети, багатолюдні зібрання бояр, духовенства та інші пишні державні урочистості.
У ті часи Грановита палата була головною Тронною залою — найбільшою на Русі. Колони в центрі прикрашували ліпні роботи в давньогрецькому стилі — зображення птахів, звірів тощо. Навколо стовпа — визолочена решітка, а на ній стояли різні прикраси.
Біля стіни здіймався царський трон, до якого вели чотири сходинки.
На південному сході палати — космогонічний цикл відкривався зображенням Бога Саваофа в оточенні небесних сил. На завершення сюжету — Спаситель людства — Ісус Христос.
Окремо була композиція з царем Федором Іоанновичем «Всея самодержцем Руси сидит на троне», на голові його вінець, прикрашений перлами й коштовним камінням, з правого боку біля царя стоїть правитель Борис Годунов.
Він «зодягнений» у верхній золотий одяг і в боярській шапці, — стоїть в одному ряду із спадкоємцем російського престолу. Історики вважають, що це було зроблено не без вказівки самого Бориса Годунова, який уже тоді мріяв про царський трон. І вже тоді наблизився до нього впритул.
Кожному запрошеному на бенкет до Грановитої палати відводилося окреме місце — згідно з його чином та рангом, і самовільно займати інше місце категорично заборонялося. Чим знатніший був гість, тим ближче його місце було до царя. Чим важливіші гості, тим пишніший влаштовувався прийом.
Виставлявся дорогий посуд — золоті й срібні чаші, чарки, сердолікові, яшмові, янтарні; ковші, прикрашені яскравою емаллю і коштовним камінням, карбовані кубки, заздравні братини.
На столи ставилися дивовижні речі з посольських дарів — наприклад, німецький годинник «на слонах», посуд у вигляді барсів і левів, ароматичні курильниці, потішні кубки. Один з іноземців вражено згадуватиме:
«Ми бачили безліч превелику золотого посуду, яку й уявити неможливо. Посуду було стільки, що його з трудом могли б умістити тридцять венеціанських возів».
Обіди в Грановитій палаті тривали довго, по п’ять-шість годин. Із спогадів одного посла: «Час од часу цар пив за здоров’я кого-небудь. Той вставав, а за ним і всі інші. Поклонившись, знову сідали». І далі він пише, що за час обіду йому довелося вставати 65 разів!
Як наставав вечір, у Грановитій палаті запалювали вогні і далі бенкетували, вставали, пили, сідали, знову вставали, пили... І такі «фізкультурні вправи» із вставанням-сіданням тривали, здавалося, безконечно — життя в Московському царстві-государстві тоді наче зупинялося...