Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Не можна не зазначити, що суттєву негативну роль у цій ситуації відіграли:
слабка національна ідентичність, формування якої тривалий час зазнавало деструктивного впливу російсько-імперської системи самоідентифікації[3];
криза соціальної моделі українського суспільства, яка посилила і без того високу вразливість України до гібридної війни. Основною причиною такої кризи є іманентна гібридизація соціальних моделей України і РФ, «підживлена» трансформацією майнової і фінансової нерівності населення України у глибинні соціальні розриви протягом усього періоду незалежності України.
Тривалий час в українській регіональній політиці були відсутні ідеї міжрегіональної консолідації, а регіони повністю зосереджувалися на проблемах власного розвитку. Ця ситуація значною мірою була спричинена особливостями формування державної регіональної політики в Україні починаючи з 1991 р. За 25 років у державі було обмаль подій, за якими можна судити про системність та успішність процесу формування та реалізації державної регіональної політики. Упродовж багатьох років в Україні не було стратегічного документа з питань регіонального розвитку, виділення коштів на реалізацію питань регіонального розвитку відбувалося за залишковим принципом (система виділення субвенцій місцевим бюджетам з державного бюджету була суб’єктивною, мотивація їх виділення різним регіонам залишалася незрозумілою), здійснювалася точкова підтримка окремих регіонів за відсутності дієвих інструментів стимулювання регіонального розвитку загалом.
Регіональній політиці як виокремленій ланці державної політики було надано певної системності і конкретики лише з 2005 р., з ухваленням Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів»; Державна стратегія регіонального розвитку до 2015 р. була ухвалена у 2006 р. Починаючи з 2014 р. процес формування та реалізації державної регіональної політики інтенсифікувався, було схвалено Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2020 р. (2014 р.) та Закон України «Про засади державної регіональної політики» (2015 р.).
Водночас українська політико-правова думка сформувала принципово інше бачення територіальної організації влади, де місцева самоврядна громада є висхідним пунктом організації системи управління суспільним розвитком. У 1997 р. Україна ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування[4], взявши на себе відповідальність за розбудову системи місцевого самоврядування як однієї з головних підвалин демократичної держави, визнавши, що саме існування органів місцевого самоврядування, наділених реальними повноваженнями, може забезпечити ефективне і близьке до громадянина управління.
Однак, незважаючи на почасти імітаційний характер та функціональні недоліки вітчизняної моделі демократії, наприкінці 2013 р. в українському суспільстві cформувалася негативна відповідь на спробу авторитарного повороту. Така відповідь не сподобалась Кремлю, оскільки керованість ситуації почала різко знижуватися.
7.2. Декларативність безпекової політики
На початку російської агресії Україна не лише опинилася в епіцентрі радикальних змін у міжнародному безпековому середовищі, а й переживала глибоку системну кризу, що стала наслідком відсутності реформ і накопичення критичної маси проблем усередині країни.
Декларативність безпекової політики та системна деградація державних інститутів, що відбувалася у попередні роки, створили сприятливий ґрунт для комплексного зовнішнього втручання у справи України. Скориставшись ситуацією, керівництво Російської Федерації активізувало планомірне поширення контролю над формуванням і реалізацією державної політики України, налагодило канали власного впливу на кадрові призначення в органах сектору безпеки і оборони. Неприхована російська пропаганда домінувала в українському інформаційному просторі.