Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів
- Автор: Біленчук Петро Дмитрович, Семаков Геннадій Семенович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-608-683-2
- Жанр: право
Электронная книга - «Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів». Краткое содержание книги:
Для студентів і викладачів вищих закладів освіти, науковців, працівників правоохоронних органів і правозахисних організацій.
Про використання гіпнозу як засобу вчинення злочинів знали ще у ХХ ст. У той період у кількох країнах Західної Європи відбувся ряд судових процесів, що викликали широкий суспільний резонанс, коли злочинці при вчиненні злочинів використовували гіпноз. Сучасна слідча практика свідчить про непоодинокі випадки використання гіпнозу під час вчинення шахрайства, грабежів, зґвалтувань, розбещення неповнолітніх, доведення до самогубства та інших злочинів. Актуальність цієї проблеми різко зросла в наш час у зв’язку з широким (практично безконтрольним) використанням методів, засобів і прийомів гіпнозу в офіційній і приватній медичній практиці, при демонстрації психологічних експериментів на естраді, на заняттях, які проводяться на спеціальних курсах, у гуртках тощо. На прилавках магазинів з’явилося досить багато різних посібників, методик, рекомендацій з гіпнозу та психологічного впливу на людину[16]. Однак цей напрям потребує сьогодні детальної наукової експериментальної оцінки і правової розробки проблеми.
Графологія — вчення про визначення характеру людини за її почерком. Питанням про зв’язок почерку з особистістю того, хто пише, цікавилися ще Аристотель, Светоній, Діонісій Галікарський та інші давні автори. Але до початку XVII ст. не було самостійних праць, присвячених графології. Тільки у 1622 р. італієць К. Бальді написав трактат “Роздуми про спосіб впізнання звички та рис того, хто писав, за його почерком”. У XVII ст. дослідженням зв’язку почерку з особою, яка писала, займався у Цюріху пастор Лафатер. У його творі “Фрагменти фізіогноміки”, виданому у 1772 р., був невеликий розділ, присвячений почерку. Вивчення почерку, на думку Лафатера, дає змогу скласти “фізіогномічний відбиток” характеру того, хто писав. Типові ознаки, які характеризують конкретний почерк, він називав “графічними портретами”. Однак Лафатеру не вдалося зробити великого внеску у вивчення почерку, в основному він обмежився спробою систематизувати знання у цій сфері.
Засновником графології вважають французького абата Ж. Мішона (1806-1881), якому належить і назва “графологія”. Мішон є автором багатьох праць з графології, найвідоміша — “Таємниці письма” (1872). Мішон був засновником Паризького графологічного товариства та журналу «Графологія». Відома також його експертна діяльність зі складання експертних висновків за результатами досліджень анонімних пасквілів. Мішон прямо адресував кілька своїх праць суддям та адвокатам і просив у них допомоги у впровадженні графології в практику судової експертизи документів.
Інший графолог Бусе вимагав, щоб експертами з дослідження письма судові органи запрошували тільки графологів і щоб в університетах якнайшвидше впровадили лекції з “судової графології”. В той час графологи неодноразово на практиці виступали як експерти у суді.
Були спроби використати графологію для встановлення особи невідомого злочинця за залишеним ним листом, щоб, керуючись ознаками почерку, скласти опис його зовнішності з метою ідентифікації. Так, у 1722 р. І. Громан стверджував, що він може визначити за почерком зріст, будову тіла, голос, колір очей і рум’янець на щоках того, хто писав. У 1899 р. у книзі “Графологія” італійський криміналіст Ч. Ломброзо рекомендував використовувати особливості почерку як додаткові ознаки, що вирізняють “природженого злочинця”, він поділив почерк злочинців на дві групи — почерк убивць, розбійників, грабіжників та окремо почерк злодіїв. У 1930-1933 рр. асистентка Віденського університету Р. Візер опублікувала спеціальну монографію про почерк злочинців, що вчиняють статеві злочини. Радянські вчені С. Познишев, М. Терзієв проаналізували розвиток графології і дійшли висновку, що графологія немає наукового підґрунтя, тому її використання при судовій експертизі документів недоцільне. Хоча зазначили, що окремі дослідження графологів сприяли детальному вивченню різних (здебільшого загальних) ознак письма. Сучасні графологи співпрацюють з психіатрами і психологами, стверджуючи, що аналіз почерку (“графоаналіз”) дає змогу криміналістам збагнути внутрішній світ особи.
16
Крок. Гипнотизм и преступление. — СПб., 1895; Беллин Э. Ф. Гипнотизм и его значение в науке, в праве и уголовном судопроизводстве. — Харьков, 1898; Ганс Гросс. Руководство для судебных следователей как система криминалистики. — СПб., 1908.