Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів

Криміналістична діагностика людини здійснюється за допомогою певних засобів.

Поліграф (детектор брехні, викривач брехні, лай-детектор) (від грецьк. poly — багато і grapho — пишу) — багатоканальний осцилограф для одночасного запису різних функцій організму (дихання, кровообігу, потовиділення тощо) при його комплексному дослідженні. Цей прилад реєструє емоційний стан досліджуваного при впливі на нього словесним подразником. У ряді країн використовується для встановлення факту, що досліджуваний володіє певною інформацією про подію, яка розслідується. Назву “детектор брехні” (англ. lie detector) дали приладу журналісти.

Ідея реєстрації змін фізіологічних функцій при розслідуванні обставин злочину виникла дуже давно. Так, бедуїни Аравії вимагали, щоб учасники суперечки лизали гаряче залізо: той, хто обпікав язик, вважався брехливим. Стародавні китайці давали допитуваному жувати порошок з рису, який він потім спльовував: якщо порошок був сухим, підозрюваний вважався винним. У середньовічній Британії підозрюваний, який не міг проковтнути “випробувальний” шматок хліба з сиром, теж вважався винним. Вожді племен у Африці запримітили, що підозрювані у злочині хвилюються, у них тремтять руки і вони не можуть виконати роботу, що потребує обережності. Тому підозрюваному в зґвалтуванні давали в руки по пташиному яйцю: при появі потерпілої рука винного стискалася від переляку і яйце тріскалося. Ці тести ґрунтувалися на ранніх спостереженнях фізіологічних змін, які часто супроводжують емоційну напруженість людини: потік слини зменшується — ротова порожнина стає сухою, сильне хвилювання викликає тремтіння рук тощо.

Поліграф реєструє зміну лише фізіологічних параметрів організму, пов’язану з виникненням емоцій, адже він є фізичним приладом і реєструє лише фізичні параметри організму. “Брехня” чи “правда” є юридичними і етичними поняттями, тому жодними фізичними приладами їх зареєструвати неможливо, хоча сигнали приладів можуть відображати реакцію людини на певні подразники і сприяти висновку про причетність чи непричетність певної особи до конкретного об’єкта. Роль поліграфа полягає в тому, щоб подати сигнал, коли те чи інше запитання або дія є причиною емоційного збудження людини.

Перша спроба записати за допомогою приладу фізіологічне супроводження емоційного виразу брехні була зроблена у 1895 р. італійським криміналістом Ч. Ломброзо, який вимірював зміну пульсу і тиску крові у підозрюваних під час допиту і незабаром доповів про певні успіхи у визначенні вини особи. У 1914 р. ще один італієць В. Бенуссі заявив, що він у змозі пов’язати зміни частоти дихання з брехнею. У 1915 р. адвокат з кримінальних справ В. Марстон і американський студент-фізіолог Х. Монстерберг (який передбачив можливість визначення брехні за допомогою запису фізіологічних змін) здійснили у Гарвардському університеті (США) досліди з визначення кореляції між брехнею і змінами тиску крові, про які вони доповіли науковій громадськості у 1917 році. Під час Першої світової війни Національна науково-технічна рада США запропонувала застосувати цей метод у службі безпеки країни, але з різних причин ідею не було реалізовано. Однак вона привернула увагу Дж. А. Ларсена, офіцера поліції, який здійснював психологічні дослідження і в 1921 р. сконструював прообраз сучасного “детектора брехні” — поліграфа. Він проводив безперервний запис трьох параметрів під час допиту, об’єднавши методи Ч. Ломброзо, В. Бенуссі і В. Марстона, — тиск крові, частоту пульсу і частоту дихання. Л. Кілер з Каліфорнії (США), теж співробітник поліції, вдосконалив прилад і продовжував розвивати поліграф, використовуючи його для техніки допиту у кримінальній лабораторії Північно-Західного університету США.