Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Лікар запевнив Вордів, що психічне здоров’я Чарльза не викликає жодних побоювань, але що він, з іншого боку, займається дослідженнями, які можуть виявитися справді важливими, і його слова змусили їх бути поблажливими навіть тоді, коли у червні юнак відмовився вступати до коледжу. Він заявив, що займається вивченням значно важливіших і вартісніших речей, і висловив намір наступного року поїхати за кордон, щоб попрацювати з деякими недоступними в Америці джерелами. Батько-Ворд одразу відхилив друге бажання як абсурдне для вісімнадцятирічного юнака, проте змирився з його рішенням щодо університету; отож після не найуспішнішого випуску зі школи Мозеса Брауна на Чарльза очікували три роки посилених окультних досліджень та цвинтарних пошуків. Тепер за ним утвердилася слава дивака, і він ще менше бачився з друзями родини, аніж раніше, весь час проводячи за роботою і тільки зрідка виїжджаючи до інших міст, аби попрацювати із загадковими документами. Одного разу він вирушив на південь, щоб поговорити з дивним старим мулатом, який мешкав на болотах і про якого в газеті надрукували цікаву статтю. Потім якось він поїхав на пошуки невеличкого села в Адріондак[133], в якому, за переказами, здійснювалися якісь дивні обрядові церемонії. Та батьки все ще забороняли йому їхати у Старий Світ, куди він так прагнув.

Досягнувши повноліття у квітні 1923 року й отримавши невеликий спадок від свого діда по материнській лінії, Ворд нарешті вирішив податися у мандрівку до Європи, в яку його раніше не відпускали батьки. Він навіть не розповів про свій маршрут, лише сказав, що дослідження й пошуки приведуть його до багатьох місць, проте пообіцяв батькам писати регулярно і докладно. Коли вони зрозуміли, що його не вдасться переконати, то припинили опиратися і почали допомагати всім, чим могли; отож, у червні юнак відплив до Ліверпуля під прощальні благословення батька й матері, які провели його до Бостона і махали руками з пірсу Білої Зорі у Чарльзтауні, аж поки він не зник із поля зору. Незабаром листи сповістили про те, що він безпечно дістався острова і поселився у гарному районі на Ґрейт Рассел-стріт у Лондоні; там він збирався залишатися, уникаючи зустрічі з друзями родини, аж поки не дослідить всі джерела Британського музею з потрібного напряму. Він мало писав про своє повсякденне життя, бо не було особливо про що писати. Вивчення та дослідження займали увесь його час, і якось він згадав про лабораторію, яку облаштував в одній з кімнат. Те, що він нічого не розповідав про свої блукання у пошуках старовини чарівним середмістям з його манливими краєвидами куполів і шпилів, сплетіннями вулиць і алей, чиї містичні повороти й неочікувано відкриті простори дивують і ваблять водночас, його батьки сприйняли за добрий знак, вважаючи, що нові інтереси заполонили його розум.