Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

День за днем тривала реставрація, і Чарльз Ворд з цікавістю оглядав лінії й тіні, що потроху проступали зі свого довгого забуття. Двайт почав знизу, тож, оскільки портрет зображав Кервена по коліна, то тривалий час не було видно обличчя. Тим часом виявилося, що він був худорлявим струнким чоловіком, одягненим у темно-синій сюртук, вишитий жилет, чорні парчеві бриджі та білі шовкові панчохи, що сидів у різьбленому кріслі перед вікном, за яким виднівся причал і кораблі. Коли відкрилася голова, то стало видно, що він носив охайну альбемарлову перуку[128], а його обличчя, тонке, спокійне й невиразне, здалося знайомим і Вордові, і художнику. Проте згодом реставратор і його замовник почали з подивом розглядати деталі цього тонкого блідого лиця і жахнулися, коли зрозуміли, який дивний жарт зіграла спадковість. Остання олійна ванна й останній рух леза повністю відкрили образ, який століттями був прихований, і тепер перед Чарльзом Декстером Вордом, який повсякчас жив минувшиною, постало його власне відображення в особі страшного прапрапрадіда.

Ворд привів батьків, аби показати, яку дивовижу він відкрив, і його батько одразу ж вирішив придбати портрет, хоч той і був намальований на вбудованій панелі. Схожість із юнаком вражала, незважаючи на те, що Кервен був зображений значно старшим; генетика ніби жартома створила майже точну копію Джозефа Кервена півтораста років потому. Пані Ворд зовсім не була схожа на свого предка, проте пригадала кількох родичів, які мали спільні риси з її сином та покійним Кервеном. Вона була не в захваті від цієї знахідки і радила чоловікові замість приносити портрет в дім, краще його спалити. Їй здалося, що в ньому було щось лиховісне — не лише в аурі, а й у самій схожості з Чарльзом. Проте пан Ворд був чоловік діловий і владний, володів великими текстильними фабриками у Ріверпойнті в долині Потаксета, а тому йому було байдуже до порожніх бабських балачок. Портрет його дуже вразив схожістю на сина, тож він вирішив, що його варто подарувати юнакові. Звісно, Чарльз охоче підтримав це рішення. За кілька днів пан Ворд знайшов власника будинку — приземкуватого чоловічка з пацючим обличчям і гортанною вимовою — і придбав цілий камін із панеллю, заплативши за нього доволі високу ціну, щоб уникнути потоку надокучливих спроб торгуватися.