Хіба ревуть воли, як ясла повні?
- Автор: Мирный Панас
- Год: 1880
- Язык: украинский
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Краткое содержание книги:
— Та що... плоха. Чіпко! На зріст то-вона й добра, та на вмолот — не теє... Видно, дощі захопили, як красувалася: стекла! Сказано: зерно, як мачина... Хоч би насіння вернулося.
Грицько завжди перед Чіпкою скаржився. Чи добре що — погане, чи поганеньке — нікчемне! Грицько лукавив. Він бачив, що хоч Чіпка й дукачем став, а душею та серцем зостався давнім Чіпкою. Такий же прихильний до чужого нещастя, такий же жалісливий на чужу втрату. Грицько все те бачив — і ще більше виставляв свої втрати та згуби, сподіваючись, що Чіпка, як товариш, зглянеться на його бідкання й, може, коли стане в помочі.
Заможність Чіпчина іноді розбуркувала заздрість Грицькову. Вернувшись од Чіпки, набідкавшись перед ним досхочу, Грицько заводив таку розмову з Христею:
— Отак тепер зажив Чіпка! От собі й удайся таким!.. Сказано: дука на всю губу! А чи сподівався хто бачити його таким тоді, як він п'яний, обідраний, як несамовитий, ганяв по селу та по шинках волочився?! А тепер... панюга та й годі! І приплило ж таке несподіване щастя... Сказано: як багатство, то й щастя!
— Така вже,видно, його доля! — одказує Христя. — Та й жінку ж узяв собі під пару... То вже що багата та вродлива, а привітна та ввічлива до кожного! А до його... Сказано: могла б, свого серця влупила та йому дала.
— І за що, спитай? — гірко вимовив Грицько.
— Як за що? Чіпка, Грицьку, чоловік хороший...
— Що ж у йому хорошого?
— Усе. Звісно: другій жінці він би, може, й не підійшов під пару, а до Галі — то мов вони рідні... Який він, така й вона... Жалісливі, добрі... Що пара, то пара, — гріх бога гнівити.
Христя завжди заступалася за Чіпку. У Чіпці споавді було багато чогось доброго, чого Грицько своїм, на прибуток напрямленим, розумом не зміг зрозуміти. Христя ж чула те добре своїм жіноцьким серцем, своєю чуткою душею.
— Отже тебе. Чіпко, мабуть, у любистку купали, що так усі жінки липнуть до тебе, — шуткує, підпивши Грицько.
— Як саме? — питає Чіпка.
— Так... Моя Христя, коли тебе довго не бачить, то все згадує: де це, мов, він? що це з ним?
— Спасибі Христі за добру згадку, — радо одмов-ляє Чіпка.
— А вам заздро на мого чоловіка? — вмішається Галя.
— Та ще б, дивіться, не заздро було! Де ж таки? чужу жінку зовсім від дому одбив!
— Та ми таки Христю й одберемо од вас, — сміється
Галя.
— Навіщо? Навіщо вона вам здалася? Чи, може, непереливки?..
— Так воно так-таки, мабуть, чоловіче й буде, — жартує Христя, — що я і тебе й дітей покину та й перейду до Галі та до бабусі Мотрі...
— Про мене... Хай вона й вам, — тільки я собі Чіпку візьму затомість, — одказує Грицько.
— Еге, спасибі вам! Ми Чіпки не дамо... Чіпка в нас буде, — обороняється Галя.
А тут і Мотря, слухаючи їх жартівливу розмову, уверне слівце й од себе. Підуть у них сміхи, жарти та веселощі.
— Ану лишень, Галю: почастуй нас вареною за таку вигадку! — нажартувавшись вдоволь, каже Чіпка.
Галя швиденько метнеться. Де не візьметься варена — пахуча, чиста та смачна. Галя частує. Усі випивають по повній, прицмакують губами, вихваляють Галю, а ще більше — варену, та пересипаються жартами...
Це так у свято або в неділю. А в будень — коли не Христя у Галі, то Галя у Христі.
Одна другу так уподобали, мов сестри рідні. Хоч одна одній, як завжди водиться між жінками, і не розкривала своєї душі до дна, не показувала, що діється насподі серця; оже одна в одній чула щось собі рідне, привітне й любе. Галя далі бачила, ширше сягала своїм розумом: він у неї кохався при достатках, у розкоші... В стороні од людей, од життя, не знавши ні нужди, ні клопоту, — вона сама поринала в свої думки, привикла сама повертати своїм розумом. Не такі молоді літа випали Христі. Тяжке сирітство з самого малку, гірка неволя в чужій роботі — приборкали її шибку думку. Недостачі, нужда добре далися їй знати, — щоб вона не забувала про наживу. Вона була в житті її не останньою гадкою. Оже, як вони не різнились, а все-таки обидві однаково чули, що добре, що лихе, і через те завжди обидві сходились у своїх думках. До чого Христя тільки серцем прихилялася, почуваючи добре, те Галя не тільки серцем кохала, а й у речах вимовляла. Поріднились вони серцем, душею. Вони були щирі товаришки, яких тільки вряди-годи зводить життя докупи.
Шануючи одна одну, кожна поклялася в душі, що як будуть у них діти, взяти одна другу кумою. Христя вже й раділа тому. Вона почувала себе матір'ю, а після різдва справді послав їй бог уже другого сина. Галя була хрещеною матір'ю. Грицько не тільки згодився — зрадів, як почув, що Галя буде кумою. Він сподівався, що хрещеникові добре буде від такої хресної матері. Христя ж дивилася на покумання, як на зв'язок довічного товариства з Галею.