Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Так оцей-то щирий віл, котрому нічого просидіти, не розгинаючись над бумагами з раннього ранку до пізньої ночі, оцей прониза й підлиза, котрого навчило життя, де треба поклонитися, кому треба догодити, — держав тепер цілий повіт у своїх руках, заправляючи ним по своїй хіті, замість недалекого й ледачого «предводительського синка». Той і лапки поклав: роби, мов, що хоч, що знаєш!

А тут — новина за новиною, робота за роботою. Не вспіли з «викупними грамотами» управитись, насилу накинули кріпакам землі, котрих вони тепер, як огню, боялися, щоб, бува, з землею не вернулася неволя, як підскочило земство, з виборами, з радами.

— Оце... до чого дожились!.. — бідкаються панки, де тільки не стрінуться. — Там — воля... крестян одняла, землі побрали... А це либонь уже хотять з мужиків поробити панів... якесь земство видумали!!

— Егеж, до того йдеться — піддакують другі. — Де ж пак? У гласні вибиратимуть і дворяни й мужики... Учора Омелько в мене кізяки різав, а завтра, може, сидітиме рядом зі мною, за одним столом... Я — гласний, і він — гласний...

— Ні! Не діждете, не діждете, хамове кодло! — сердилась старенька пані, ударяючи кулаком об кулак, і зачинала на всі боки костити «кодло» й тих, що довели дворянство «до такого безчестя».

Шавкун не лаявся, не сердився. Він аж мов повеселішав, як забалакали про земство. Він добре знав, що воно його рук не стече, — а може,й погріє-Настав новий вік й для нашого Чіпки. То таки що тихе, щасливе життя у себе дома, з любою жінкою, з старою матір'ю, а то таки й на громаді, серед людей Чіпка не останній... Люди стали його знати, поважати й шанувати, бо іноді Чіпка ставав декому й у помочі. Хоч він не любив тепер розкидатись, а при нужді чоловікові поможе. Чи хрестини де: кого ж його в куми? — Чіпка, чоловік добрий, послухає. Оже Чіпка сам ніколи не ходив у куми; зате Галя по селу цілу метку хрещеників мав. Коли бог не дає своїх діток, хрещениками втішається. Лободі дочку давати, а в скрині всього-навсього десять карбованців — нестане й на горілку. Що його робити? Де б його рук зачепити? «Ти б, чоловіче, —рає Лободиха, —пішов до Варениченка: може б він позичив до нового хліба?» — «А справді», — одказує Лобода та прямо до Чіпки. Чіпка порадиться з Галею — і вродиться в Лободи весілля, — цілий тиждень поїжджани п'ють та гуляють.