Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
На п’ятнадцятий день нашого чергування, під час вечірньої зміни, коли я прямував інспектувати медчастину (а заразом і побачитися з Ліною), мій наручний комунікатор видав попереджувальний дзвінок термінового виклику й автоматично встановив зв’язок. Голос Вінтерса, що чергував у рубці разом з Вебером та Елі, промовив:
— Місток викликає капітана!
— Капітан на зв’язку, — відповів я, тут-таки розвернувся й закрокував по коридору в інший бік, де були найближчі сходи. Від рубки мене відокремлювала лише одна палуба, тож користуватися ліфтом сенсу не було.
— За п’ять і три десятих астроодиниць, у зоні нашої відповідальності, виявлено сплиття групи кораблів чисельністю не менше сотні, орієнтовно — п’ятого класу. Позивних поки немає.
— Прийнято, зараз буду, — сказав я. — Командоре Вебер!
— Так, сер! — обізвався той.
— Оголосити бойову тривогу — поки лише в літно-навігаційній та інженерній службах. Викликати на місток старшого помічника Купера, пілотів Прайс і Девіс, старшого артилериста Картрайта. Бути готовим до екстреного занурення.
— Вже готові, шкіпе, — відповів Вебер. — Виконую ваші розпорядження.
Вибігши по сходах на головну палубу, я ввійшов до рубки під звичний акомпанемент чергового боцмана: „Капітан на містку!“
Купер і Девіс були вже тут. Прайс іще не прийшла, що видалось мені дивним — адже на „Оріоні“ каюти пілотів знаходилися на одній палубі з рубкою керування.
Слідом за мною, буквально наступаючи мені на п’яти, прибув і начальник артилерійської служби суб-лейтенант Картрайт. Привітавши мене, він негайно приєднався до свого підлеглого, мічмана Мерфі.
Вінтерс доповів:
— Все нормально, капітане, позивні надійшли. Це окремий спеціальний дивізіон катерів під командуванням контр-адмірала Королівських ВКС Заркона, Його Високості принца Горана.
— Ну от вам, явлення Христа народові, — сказав я зі змішаним почуттям полегшення й прикрості. У глибині душі я прагнув бою. — Гаразд, відбій тривоги. Суб-лейтенанте Картрайт, ви вільні. Лейтенанте-командоре Девіс — ви також… Ні, стривайте! Чому ще немає Прайс?
— Вона спить і на стандартний виклик не відповіла, — пояснив Вінтерс. — Комп’ютер показує, що її комунікатор знаходиться в каюті й надягнений на руку. За характеристиками пульсу — стадія повільного сну. Оскільки ми отримали дружні позивні, командор Вебер вирішив не турбувати її до вашого рішення.
— Обійдемося без неї. — Я надягнув навушник з мікрофоном і влаштувався в капітанському кріслі. — Пілот Тернер — зайняти пост занурення. Пілот Девіс — пост навігатора. Приготуватися до старту. Офіцер зв’язку — відправити повідомлення в штаб і найближчим сторожовим кораблям.
Щойно повідомлення було відправлено, ми занурилися в інсайд і на малій швидкості попрямували до місця появи катерів. Поки ми летіли, а Купер наглядав за діями пілотів, я скористався своїм капітанським доступом і вивів на допоміжний екран командного пульту зображення з каюти Прайс. Картинка була цілком мирна: Кортні спала на боку, поклавши під голову руку. Я вимкнув зображення і, трохи повагавшись, викликав медчастину. В навушнику пролунав Лінин голос:
— Чергова по медчастині, мічман Камінська слухає.
Задля уникнення плутанини, Елі й Ліна у списках особового складу зберегли свої дівочі прізвища, хоча це й суперечило ютландським традиціям.
Замість відповісти вголос, я набрав на консолі:
„Де лікар?“
— У кабінеті.
„Скажеш йому, що тебе викликали на місток. А сама підеш до Кортні…“
— Що з нею?
„Може, нічого. Просто вона спить і не відповіла на виклик. Це на неї не схоже. Подивись, чи все гаразд. Двері її каюти я зараз розблокую. Про все доповідати безпосередньо мені. Зрозуміло?“
— Так, капітане. Вже йду.
„Кінець зв’язку.“
Переконавшись, що двері каюти Кортні замкнені зсередини, я розблокував їх.
Тим часом „Оріон“ завершив короткий переліт і виринув на поверхню вакууму за десять тисяч кілометрів від катерів, які, виконуючи отримані ще на Вавілоні інструкції, залишалися на місці в очікування прибуття патрулів.