Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
Вінтрес встановив зв’язок з флагманом дивізіону, і на великому екрані з’явився розовощокий принц Горан. Цього разу він був не при повному параді, а в робочій офіцерській формі з конт-адміральськими нашивками.
— Капітане Шнайдер! — життєрадісно промовив принц. — Який приємний сюрприз!
— Вдвічі приємніший для мене, — відповів я люб’язно, але не зовсім щиро. Вигляд зарконських катерів нагадав мені про ту шалену суму, яку ми сплатили за них. Добре хоч батько сприйняв це не без гумору: він запропонував вважати витрачені гроші своєрідною пожертвою на розвиток зарконської науки. — Ви трохи затримались, адмірале. Ми вже почали думати, що ви змінили свої плани.
На секунду мені здалося, що Горан не на жарт розсердився. Та потім його обличчя знову прибрало добродушного виразу.
— Як так можна, капітане! Адже я дав своє королівське слово. Просто в дорозі нам довелося переглянути графік зупинок і перейти до схеми „три дні польоту, три — простою“. Шкода, що ходова частина кораблів проектувалася не в моєму інституті.
— Справді шкода, — погодився я.
— Здебільшого проблеми з рушієм, — вів далі принц. — Дві пари емітерів працюють чудово, особливих проблем з проходженням аномалії ми не мали.
— Сподіваюся, всі ваші кораблі долетіли?
— Всі до одного. Щоправда десяток з них мають дрібні несправності, але навряд чи ми встигнемо їх усунути. За моїми розрахунками, вторгнення розпочнеться вже через добу-другу.
— А за нашими уточненими, не раніше ніж через тиждень, — сказав я. — А найпевніше, днів за десять. Отож не турбуйтеся, ви встигнете з ремонтом. Ми вже передислокували дві наші станції за межі „тіньової зони“, також маємо авіаносець, ідеально пристосований для обслуговування катерів-винищувачів. Але це вже вирішувати нашому командуванню.
— А що таке „тіньова зона“? — поцікавився Горан.
— Ділянка простору в радіусі двох астроодиниць довкола зорі. Через сильні гравітаційні збурення там не можуть занурюватись у вакуум навіть кораблі з додатковими емітерами. Хоча для ваших катерів, гадаю, вакуумні меневри протипоказані вже на трьох астрономічних одиницях. Та щодо цього не турбуйтеся — і обидві станції, і авіаносець розташовані на відстані чотири з половиною.
— Це добре, — сказав принц. — Бо нам ще треба відвантажити зброю.
— Яку?
— Додаткові „звапи“ у вантажних відсіках наших катерів. Майже п’ятсот штук. Це все, що спромоглася виробити наша військова промисловість. Певна річ, у рахунок не йдуть ті „звапи“, що встановлені на кораблях Зарконської Планетарної Оборони.
— Аварійний резерв? — з надією запитав я, хоча вже здогадувався, що Горан планує знову здерти з нас кругленьку суму.
На підтвердження моїх побоювань, принц відповів:
— Ні, наші „звапи“ надійні пристрої, тому резервні нам не потрібні, ще й у такій кількості. Ці п’ять сотень ми маємо намір запропонувати вам за прийнятну ціну. Вони легко монтуються на кораблях четвертого та п’ятого класів — у гніздах бортових бластерів двохсот сорокового калібру. А інтерфейс їх керування цілком сумісний з лазеними гарматами. Вся процедура встановлення й відладки відбере лише кілька годин.
Я зітхнув:
— Адмірале, ми ще на Вавілоні попереджали вас, що в наших умовах „звапи“ нам не знадобляться… Проте не сперечатимуся з вами. Тепер я лише капітан корабля. Вирішуйте це питання з нашим командуванням.
Тут тихенько пискнув мій комунікатор. Кинувши швидкий погляд на дисплей, я переконався, що це Ліна, і перевів виклик на свій навушник.
— Ти дуже зайнятий? — запитала вона.
Я натиснув на консолі дві клавіші — „!“ І „?“. Ліна правильно зрозуміла: „Так. А що?“
— Нічого термінового, але… Коли ти звільнишся?
„15 — 20,“ — відповів я.
— Добре. Чекатиму в Кортні.
Вона відключилася, а я ще хвилин десять розмовляв з принцом Гораном, поки прибули два сторожові фрегати та легкий крейсер, які взялися супроводжувати зарконців углиб системи. Попрощавшись із юним адміралом, я доручив Куперові керувати поверненням корабля на попередній маршрут патрулювання, а сам зняв навушник і вийшов з рубки. Боцман гарикнув мені вслід:
— Капітан місток залишив!
5
В каюті Прайс усе було так само. Кортні спала в тому ж положенні, в якому я бачив її раніше, хіба що поруч з нею, на краєчку ліжка сиділа Ліна в білому халаті з позолоченими мічманським „шпалами“ на комірі. Вона дуже пишалася своїм званням офіцера медичної служби.
— Що з Кортні? — запитав я.
— Спить.