Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм
- Автор: Томпсон Ева
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко «Основи»
- ISBN: 966-500-265-1
- Переводчик: М. Корчинська
- Жанр: История
Электронная книга - «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм». Краткое содержание книги:
Книга буде корисною усім, хто цікавиться літературознавством, політологією та іншими дотичними дисциплінами. Вона стане відкриттям для тих, хто шанує свіжі погляди на, здавалося б, давно знані речі.
Ewa M. Thompson. Imperial knowledge. Russian Literature and Colonialism.
Ева Томпсон — професор-дослідник славістичних студій університету Райс (США). Авторка п’яти книг та багатьох наукових статей. Її книга «Російський формалізм та новий англо-американський критицизм» (1971) — перший порівняльний аналіз двох критичних течій XX століття. Дослідження «Зрозуміти Росію: святий блазень у російській культурі» (1987) дає ключ до розуміння особливостей культури Росії. Після публікації англійською мовою книжку було перекладено китайською та видано: спочатку в Гон-Конгу (1995), а потім у Китаї (1998).
«Трубадури імперії: російська література і колоніалізм» було перекладено польською у 2000 році. Її праця «Вітольд Гомбрович» (1979) була видана польською у 2002 році.
Ева Томпсон — головний редактор «Sarmatian Review» — періодичного видання центральної та східноєвропейської тематики.
Шкловський у своїй книжці прагнув пояснити, що тульські заводи завдячували свої значні успіхи не закордонним управлінцям і фахівцям, а природженим талантам російської людини. Він показував, що справжнім героєм був не англійський управлінець, Джон Джонс (John Jones), якому приписували винахід необхідної техніки й організацію успішної роботи тульських збройових заводів. Справжніми героями були такі люди, як Яков Батіщев, Андрій Нартов і Лев Сабакін — усі росіяни, надзвичайно патріотичні й готові стерпіти будь-яку образу від царя задля величі Росії. Захищаючи це твердження, Шкловський намагався спростувати дані, наведені в класичній книжці про тульські заводи — «Історичний і технічний опис тульського збройового заводу» [ «Описание Тульского оружейного завода в историческом и техническом отношении», (1826)] І. Ґамеля. Ґамель був колезьким радником і членом різноманітних націоналістичних інституцій (і тому малоймовірно, щоб він применшував внесок Росії в розбудову тульських заводів). Цю книжку йому замовив Микола І, тож якби всі заслуги належали росіянам, у ній навряд чи так розхвалювалися б іноземці. Проте з плином часу склалася така ситуація, що можна було поліпшити образ Росії часів Петра І. Шкловський намагався довести, що як Ґамель, так і цар Микола недооцінили російського внеску у світову науку й техніку.
Ось які арґументи він наводить. За словами Шкловського, в 1770-х роках один росіянин, якого послали до Англії навчатися технічних наук, зрештою давав уроки англійцям з обточування металу. Цей висновок Шкловський робить на підставі записів, які свідчать, що в ті часи якийсь російський ремісник промовляв у Королівській академії в Лондоні. Шкловський цитував також листа від російського посла у Британії, графа Воронцова, який писав, що якийсь Сурнін «міг заробити за рік понад 200 гіней» (мог зарабатывать с лишним 200 гиней в год). На підтримку свого припущення, що Сурніна в Англії цінували вище за Джеймса Ватта, Шкловський додає, що винахідник Джеймс Ватт заробляв тільки двісті фунтів на рік, а певний інженер на ім’я Ренні одержував лише сорок вісім гіней на рік.
У цьому й заковика. «Мог зарабатывать» не означає «зарабатывал». Це дуже непрямий і хвальковитий спосіб оцінки Сурніна. Очевидно, граф Воронцов у своєму листі до царя прагнув представити російських майстрів з позитивного боку, бо їхня погана робота за кордоном означала конфіскацію їхньої землі в Росії. Тому Воронцов приписував Сурніну можливості, які не були підтверджені на практиці. Шкловський взяв цю небезперечну можливість за реальність і зробив висновок, що англійці значну частину своїх технічних навичок здобули в росіян 5. Це класична ситуація, за допомогою якої Імперія конструює традиції та інтерпретації для свого населення і, зрештою, для всього світу. Сприятливою обставиною для роботи Шкловського була можливість продажу і прочитання його книжок за кордоном. Так і було: «Зібрання творів» Шкловського, з якого походять наведені вище цитати, досягли багатьох наукових бібліотек у Сполучених Штатах. Ціла низка інтерпретацій такого роду, що не піддавалися критичному аналізу, надали блиску давній Росії у свідомості як росіян, так і іноземців.
Ще одним прикладом тлумачення історії у спосіб, вигідний для імперії, є маніпулювання Шкловським інформацією про машини й механізми, виставлені в тульському музеї. Шкловський каже, що в 1940-х роках він бачив устаткування для виробництва зброї, яке передувало прибуттю англійського управлінця та його майстрів. З цього можна зробити висновок, що як устаткування, так і процес виробництва були задовільного рівня ще перед появою англійців. Це, у свою чергу, породжує запитання: навіщо в такому разі взагалі потрібно було запрошувати англійців? З часів Петра І відомості про роботу тульських підприємств вважалися засекреченою інформацією, і всі питання, пов’язані з нею, оточувала таємність. Якщо росіяни могли належно управляти цими заводами, то чому ж тоді Петро I, а після нього Олександр I і Микола I дозволяли іноземцям брати на себе керівництво процесом виробництва? Шкловський не те що не дає відповіді, а й навіть не ставить цього запитання.