Капітани піску. Габрієла

— Яка небезпека?

— Автобус може перекинутись… В Баїйї був такий випадок, — я читала в газеті, троє людей загинуло…

— Тому я ніколи не їздитиму в цих машинах. Автомобіль не по мені. Я, звичайно, можу загинути під колесами автомобіля, якщо він придушить мене на вулиці, але самій лізти в нього — це вже даруйте… — сказала Кінкіна.

— Днями кум Еузебіо прямо за руку тягнув нас до своєї машини. Хотів покатати. Навіть кума Нока назвала нас дикунками… — підхопила Флорзінья.

Насіб розсміявся.

— Я сподіваюсь, сеньйорини, побачити вас на вашому власному автомобілі.

— Нас?.. Та коли б ми навіть мали гроші…

— Гаразд. Давайте поговоримо про справу.

Вони трохи поварили воду, Насібові довелося їх умовляти, але, зрештою, сестри дали згоду, додавши, що роблять це винятково з поваги до сеньйора Насіба, достойного молодика. Де це бачено, щоб за день замовляти обід на тридцять осіб, та ще й при умові, що на ньому будуть такі шановні гості? Це вже не кажучи про те, що ці дві доби будуть втрачені для презепіо — адже в них не залишиться часу зробити бодай одну вирізку. Потім ще треба підшукати помічників…

— Я домовився з двома каброшами[55], щоб вони допомагали Філомені.

— Ми віддаємо перевагу сеньйорі Жукудіні з дочками. Ми вже звикли до неї. До того ж вона гарно готує.

— Чи не згодилась би вона стати до мене на роботу?

— Хто? Жукудіна? Навіть і не думайте, сеньйоре Насібе. Дома в неї троє дорослих синів, чоловік — хто ж їх догляне? До нас вона приходить лише з дружніх міркувань…

Взяли вони дорого. Якщо так платити куховаркам, обід не дасть ніякого прибутку. Якби Насіб не пообіцяв Моасіру і Якову… Але він людина слова, не підведе друзів, не поставить під загрозу таку важливу справу. Не може він залишити також бар без закусок і солодощів. Адже там можна втратити теж клієнтів, і збитки ще збільшаться. Без куховарки він може побути лише кілька днів. Про більший термін навіть подумати страшно.

— Гарну куховарку знайти нелегко… — сказала Кінкіна. Вона мала рацію. Куховарка цінувалася в Ільєусі на вагу золота, заможні родини запрошували куховарок з Аракажа, з Фейра-де-Сант-Ана, з Естансії.

— Отже, домовились. Я пошлю Шіко Молезу купити все необхідне.

— Чим швидше ви це зробите, тим буде краще, сеньйоре Насібе.

Він встав і потиснув руки сестрам. Поглянув ще раз на закиданий журналами стіл, на поміст, вже приготовлений для встановлення презепіо, на картонні коробки з вирізками.

— Я принесу журнали. Я вам дуже вдячний за те, що ви мені допомогли…

— Пусте! Ми охоче зробимо це для вас. Але все-таки, сеньйоре Насібе, ви мусите одружитись. Якби ви були одружені, подібних історій з вами б не траплялося…