Капітани піску. Габрієла
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Вища школа"
- ISBN: 5-11-002355-7
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Капітани піску. Габрієла». Краткое содержание книги:
Якийсь тип з ручною гадюкою і маленьким крокодилом клявся оточуючим людям, що може виліковувати від усіх хвороб. Він демонстрував слоїк з чудодійними ліками, буцімто винайденими індіанцями в сельві за плантаціями какао.
— Виліковує нежить, кашель, сухоти, болячки, вітряну віспу, кір, чорну віспу, лихоманку, головний біль, грижу, будь-яку погану хворобу, ревматизм…
За мізерні гроші — півтора рейси — він ладен був продати цей незвичайний слоїк. Гадюка повзала по руці торговця, крокодил лежав біля його ніг непорушний, мов камінь. Насіб продовжував пошуки.
— Ні, сеньйоре, куховарки не знаю. А от муляра гарного можу порекомендувати…
Глиняні горщики, пляшки і глечики для води, каструлі, миски для кус-куса, глиняні коні, бички, собаки, півні, жагунсо з гвинтівками, вершники, поліцейські і навіть цілі групи, що зображають бандитів у засідці, похорони і весілля, коштували тостан[62], або два тостани, або крузадо[63]; це були витвори грубих, але вмілих рук кустарів. Негр, майже такий високий, як Насіб, випив нахильці склянку кашаси і смачно плюнув на землю.
— Гарна горілка, слава нашому господу Ісусу Христу.
Потім він відповів на запитання Насіба, поставлене змореним голосом:
— Не знаю, сеньйоре. А ти, Педро Пака, не чув, чи немає де-небудь куховарки? Тут полковник цікавиться…
Ні, Педро нічого не чув. Може, куховарку поталанить знайти на базарі невільників. Але там зараз порожньо — біженців із сертану вже не було давно.
Насіб не пішов на невільницький базар, що містився біля залізниці і тому був за притулок біженцям, котрі через посуху полишали сертан і шукали роботи в різних районах країни. Тут полковники наймали робітників і жагунсо, а також підшукували для сім'ї прислуг. Але в ті дні базар стояв порожній. Насібові порадили піти і спробувати щастя в Понталі.
Ну що ж, принаймні йому не доведеться дряпатись на гору. Він найняв човна, переплив гавань. Пройшов кількома піщаними вулицями набережної, де на осонні діти бідняків грали у футбол ганчір'яним м'ячем. Господар булочної Еуклідіс розвіяв його останні сподівання:
— Куховарку? Годі й думати… Ви не знайдете ані пристойної, ані поганої. На шоколадній фабриці вони заробляють краще. Даремно гаєте час.
В Ільєус він повернувся зморений, хилило на сон. В цей час бар має бути відчиненим і, очевидно, переповнений в зв'язку з базарним днем. Відвідувачі не можуть обійтися без Насіба, без його уваги, його жартів, його розмов, його гостинності. Двоє помічників — викінчені йолопи — без нього, звичайно, не впораються. Але в Понталі, сказали йому, живе бабуся, яка була колись непоганою куховаркою, слугувала у багатьох родинах, а зараз мешкає у своєї доньки неподалік од майдану Сеабра. Він вирішив ще раз випробувати долю.
— Потім навідаюсь у бар…
Бабуся, як виявилось, померла десь біля півроку тому, дочка намагалась розповісти йому історію її хвороби, але в нього й так бракувало часу та ще до того не було жодного бажання слухати чиєсь базікання. Він зовсім підупав духом і, коли б його воля, пішов би спати додому не роздумуючи…
Насіб вийшов на майдан Сеабра, де розміщувалась префектура і клуб «Прогрес». Він ішов, думаючи про своє скрутне, майже безвихідне становище, і мало не спіткнувся об ноги полковника Раміро Бастоса, що сидів на лавці перед муніципалітетом і грівся на сонці. Насіб зупинився, привітався. Полковник запросив його сісти:
— Щось давно я вас не бачив, Насібе. Як ваш бар? Процвітає? Так чи ні, але я бажаю вам саме цього.
— Мене спіткало лихо, полковнику!.. Куховарка пішла. Я обходив увесь Ільєус, побував навіть в Понталі і ніде не знайшов жінки, яка бодай би хоч щось тямила в кухонних справах.
— Це складне питання. Хіба що виписати звідки-небудь. Або пошукати на плантаціях…
— А тут, немов навмисно, росіянин Яків замовив на завтра обід…
— Так-так. Мене також запрошували, і я, можливо, прийду.
Полковник усміхнувся, насолоджуючись сонцем, що грало на вікнах префектури і ніжило його стомлене тіло.
Про господаря краю, що гріється на сонці
Насібові не вдалося попрощатися — полковник Раміро Бастос не дав йому такої змоги. А хто буде суперечити наказові полковника, навіть коли він віддається з усмішкою, навіть тоном прохання.
— Ще рано. Давайте трохи посидимо, погомонимо.
В сонячні дні полковник Раміро Бастос, хвилина в хвилину о десятій ранку, виходив з дому і, опираючись на ціпок із золотою ручкою, повільним, але ще твердим кроком ішов вулицею, що вела його від будинку префектури; на майдані на нього чекала лавка.
62
Тостан — старовинна бразільська монета, рівна ста реалам.
63
Крузадо — старовинна бразильська монета вартістю в чотириста реалів (чотири тостани).