Капітани піску. Габрієла

Ідея належала Жоанові Фулженсіо.

— Чому ви не готуєте цих страв для продажу в барі? — запитав він якось, ласуючи шербетом старої Філомени, приготовленим для араба, любителя смачних страв.

Спершу бар відвідували лише приятелі Насіба: товариство з «Папеларіа Модело», яке з'являлось сюди посперечатись після закриття крамниці, аматори покеру і шашок, а інколи й респектабельніші особи, наприклад суддя, а також адвокат Маурісір, які не любили портових барів, бо там вештались різні підозрілі постаті, що розв'язували свої «принципові» суперечки бійкою і стріляниною.

Потім бар почали відвідувати цілі родини, яких спокушало морозиво і прохолоджувальні напої. Але відвідувачів значно побільшало і одразу настала ера відродження для бару лише після того, як в години аперитиву з'явились на столах закуска і солодощі.

Чимало людей приходило пограти в покер. Для постійних відвідувачів: полковника Амансіо Леала, Малуфа, полковника Мелка Тавареса, Рібейріньйо, власника взуттєвої крамниці сірійця Фуада, Оснара Фарії (єдиною роботою для якого була гра в покер та інтрижки з негритяночками на пагорбі Конкіста), Езекієла Прадо та ще декого — Насіб приберігав до півночі запіканку, пиріжки, солодощі. Пили в барі багато, прибутки Насіба зростали.

Через деякий час «Везувій» досяг розквіту. Він обігнав кафе «Ідеал», бар «Шик», лише в «Золотій горілці» відвідувачів було, мабуть, більше. Насіб не скаржився на долю, хоча працював, як віл. Йому допомагали Шіко Молеза і Біко Фіно, інколи негреня Туїска, що сиділо із своїми щітками і гуталіном на широкому тротуарі біля бару. Справи йшли пристойно, робота припала Насібові до душі, в барі обговорювались різні новини і найдрібніші міські події, а також звістки з-за кордону. Відвідувачі симпатизували Насібові, «людині порядній і роботящій», як любив висловлюватись суддя, всідаючись після обіду за один із столиків на вулиці і розглядаючи море і натовп на майдані.

Все йшло добре до сьогоднішнього дня, коли божевільна Філомена виконала свою давню погрозу. Хто тепер готуватиме страви для бару і для нього? Нічого було й думати про те, щоб постійно користуватися послугами сестер Дос Рейс, — навряд чи вони погодяться, та й платити їм довелось би чимало, адже вони відомі здирниці. Слід сьогодні ж знайти куховарку, та ще до того ж справжню, бо інакше…

— Пароплавові, очевидно, доведеться скинути вантаж в море, аби знятися з мілини, — зауважив чоловік без піджака. — Він, мабуть, засів таки по-справжньому.

Насіб на мить забув про свої турботи й клопоти: машини на пароплаві працювали на всю потужність, але спроби знятися з мілини були даремні.

— Час уже покласти край цьому неподобству… — пролунав голос Доктора, що брав участь у суперечці.

— Ніхто до пуття не знає, хто він такий, цей Мундіньйо Фалкан, — як і раніше, м'яко говорив Амансіо Леал.

— Ніхто не знає? Ну, а я вам скажу, що він — саме той, кого потребує Ільєус.