Юність Василя Шеремети
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Знання
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Юність Василя Шеремети». Краткое содержание книги:
— Відколи ти такий джентльмен? — питає згорда Микола.
Настя дивиться на Василя здивовано й поважно. Вона цього не сподівалася. Він питає її, чи була на Боні. Ні, вона також там не була. А куди вони йдуть? От, так собі...
— Ну, але я йду! До побачення, Миколо, — каже Василь.
— Хмелюче! Йдеш?
— Ходімо, — каже той.
Микола з Настею лишаються, а ті відходять. Василь іде зовсім вільно. Він уже все має за плечима. Чує полегшення. Він щось лишив за собою. Навіть боїться признатися, але він вдоволений, що нарешті позбувся Миколи. Йому від цього стає радісно. Йому хотілося б дуже побачити зараз свого Євгеника.
— Ану зайдімо, — каже він до Хмелюка, коли вони зрівнялися з його фірткою.
З грюкотом, гамором вони заходять. Євген лежить горілиць, весь мов чорна хмара, йому страшенно нудно, увесь час сам, нічого не розуміє, що діється з тим божевільним Василем. Але і ось той божевільний. Він накидається на бідного Євгена, падає йому
просто на живіт, душить його з усієї сили, вириває йому з рук “Війну і мир” і нарешті цілує його. Просто цілує і то при всіх, ніби він христосується.
Ніяка сила не витримала б цього пориву. Не витримує його і Євген. Він зривається на ноги і намагається розгойдатися, щоб і собі попасти в тон Василеві. Але це йому не зовсім удається. Василь хоче йому помогти. Він хоче вділити йому частину свого захоплення. Він хоче взагалі щось йому сьогодні подарувати. Він має багато. Стільки йому дано і чому б йому не поділитись з Євгеном. Ну, що б йому таке зробити приємне? Є! У нього є думка.
— Євгене! Ходім! — гукає він.
Вже по дорозі Василь шепнув Євгенові, куди вони йдуть.
— Ні-і! Це неможливо, — засоромився Євген.
— Чому? Ну що ж тут такого? Ну, прийдемо... Добрий день, добрий день.
— Куди? — цікавиться Хмелюк.
— До о. Ніколая, — вирвалось у Василя.
Хмелюк розреготався:
— Що ти, Василю? З глузду з’їхав?
Але не так думає Євген. Він зовсім не регоче. Він соромливо спустив очі. Що сталось? Що сталось? Хмелюк нічого не розуміє.
— Ти, Хмелю, нічого не розумієш. Нас о. Ніколай не цікавить. Цікавлять нас інші речі...
— А які?
— Кирочка й Мирочка...
— А-а! А хіба вони там живуть?
— Там.
— Ну, тоді це інша справа... Але я не піду, — каже Хмелюк.
— Ти йдеш чи не йдеш, а ми йдемо... Ні, Євгене?
Євген тільки стиснув плечима. Він не має відваги. Як так? Прийти, що там робити? До дівчат? Ні! Євген від самої думки паленіє, а що з ним станеться, як він прийде туди. Але Василь невблаганний. Вони вже прямують на Туніки. Хмелюк по дорозі відстає. Євген йде, мов на кару. Він вагається, але йде. Не має сили ставити спротиву. Ось вони все далі й далі. Ось вони вже в тій глибокій дорозі, де така приємна тінь, де стільки птахів і стільки пахощів. Через живоплоти проглядають згори садки, квітники, кущі бозу, кущі жасміну. А хлопці все йдуть. Василь не має стриму. Ось уже видно туніцьку церкву. Біля неї сад і в саду велика хата. Навколо квітники, розпускається лілея, косетень, цвітуть різнобарвні тюльпани, білі нарциси, лапаті братки. Кущі бозу понабрякали і, здається, ось-ось бризнуть цвітом. Жасмін вистрілює нові паростки, які оздоблюються білими бруньками.
І ось вони біля залізної фіртки. Ні! Євген далі не може; то був збілів, тепер знову вкрила його хвиля червона. На носі та на чолі йому виступили крапельки поту. Він не піде. Це надто, надто ризиковне підприємство. Але Василь сьогодні буря. Він ламає кожний спротив. Він уже відчиняє фіртку, а Євген тягнеться за ним, мов каторжник, прикутий ланцюгом. Вони йдуть стежкою просто до оброслого плющем ґанку. З обох боків цвітуть нарциси. Вікна з лівого боку будинку навстіж відчинені, до них навскоси заглядає передвечірнє сонце, а з них чути гру на роялю. Вальсик Штравса виривається назовні, чути сміх, тупіт ніг. Там, безперечно, танцюють. Євген западає у землю. Ноги під ним підгинаються. Василь почувається також негаразд. Ну, прийдуть. І що ж? Всі чужі... Вони собі танцюють. Кира й Мира ж весело бавляться. Але геть всілякі розважання. Мудрування — перешкода чинові. Вони йдуть на ґанок. Там плетені стільці і застелений стіл. На столі посуд і рештки тістечок. Тут, мабуть, недавно пили чай. Ще не встиг розвіятись дим. Двері до сіней відчинені, і хлопці входять туди. Ліворуч, праворуч — і просто двері. Василь постукав ліворуч...
І от двері відчиняються. Якийсь незнайомий панич. Кира і Мира в буйному танці вальсу. З ними ще пара дівчат, і ті також танцюють. Василь і Євген втискаються в двері. Вони тут, мов два пастухи, що вернулись зо степу. Шапки тримають у руках.