Приватне життя феномена

Стоматолог (людина тієї непевної зовнішності, за якою може критись і сорок, і п’ятдесят років) зблід, стежачи, як по моєму обличчю пробігають то хвилі великої радості, то хвилі великого болю. Він уже хотів покласти в дупло зуба миш’яку чи то вдатись до обезболюючого уколу, та я мало не вибив із його руки шприц із новокаїном чи з іншою рідиною.

Річ у тому, що разом із цим щасливим нападом зубного болю до мене знову повернулись мої радіобіологічні та те- лебіологічні здібності... Ще тільки стоматолог брався волохатою рукою за шприц із новокаїном, як у скронях мені вдарили щипкові інструменти, цілий оркестр: арфа, цитра, гуслі, кантеле... Далі на їхню злагоджену музику наклався урочистий хорал, виконуваний на органі... Потім почулось незвичайної природної сили й чистоти меццо-сопрано, кришталеві переливи його вдарили в свідомість так, як могло б ударити в свідомість хмільне й прозоре вино сонячного проміння!..

Саме в цю мить я змушений був вибити шприц із рук стоматолога, бо, звісно, хай болить, хай нелюдський біль катує мене, але ж ціною цього болю я маю... хоровий спів, заупокійна меса хлюпнула широким потоком від обрію до ще дальшого обрію, наче голова моя обернулась на безмежний степ... озвалась пікколо-флейта, наче дрібна весняна птаха в шлюбному співі... і раптом ударив китайський гонг, і звуки його здавались нав’язливими й одноманітно тривожними.

– Болить? – допитувався стурбований стоматолог, схиляючись наді мною, і його зовнішність без віку виказувала в ньому людину, якій можна дати чи то п’ятдесят, чи то шістдесят років.

– Ой болить! – щиро вирвалось у мене, бо хіба ж можна приховати правду.

Районний стоматолог не вірив очам, що я схопився з крісла, що, кривлячись і тримаючись обома долонями за щоку, кваплюся до виходу з кабінету.

– Стривайте! – Тепер цій людині з непевною зовнішністю можна було дати й сімдесят. – Ви куди?

Та чи міг я не тікати від стоматолога, коли, нарешті, після його втручань до мене повернувся нестерпний зубний біль? А завдяки болю не тільки радіобіологічні здібності, а й телебіологічні. Так-так, бо раптом і в очах, і в свідомості почало кліпати, наче хтось вмикав і вимикав світло, попливли фіолетові та блакитні плями, запанував кольоровий сумбур, хаос барв, вакханалія тонів і напівтонів, що швидко міняли свою гаму. Ці світлові та кольорові ефекти якимось чином регулювались напливами й відпливами зубного болю, а потім із їхнього сум'яття стали проступати окремі виразні кадри, які майже не фіксувалися, зникаючи, змінюючись іншими, а то й зовсім покриваючись навалою темряви.

Заточуючись, я йшов із районної поліклініки до своєї «Волги», що стояла на дорозі в затінку тополь, мовби накрита ляскітливим покривалом гороб’ячого цвірінчання. Поки я одчиняв дверцята автомобіля, поки заводив мотор, щоб рушати до Яблунівки, як зубний біль став потроху попускати, вивільняючи свідомість від смертельних своїх лещат. І коли машина вже котилась поміж одноповерхових будиночків курного містечка, біль зубний майже вщух, самопочуття врівноважилось, і в голові розпросторились такі простори, що здатні були вмістити весь світ.