Приватне життя феномена
- Автор: Гуцало Євген Пилипович
- Серия: Пригоди Хоми Прищепи #2
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Приватне життя феномена». Краткое содержание книги:
В очах його мерехтіли тепер манливі глухі вогники, які можуть блимати десь на болотах глупої ночі на Йвана Купала.
– Небо слід намалювати таким, щоб воно відразу обіцяло життєдайний дощик.
Вказівний перст його злетів до намальованого безхмарного неба, як метеорологічний зонд.
– А погляньте на сівачів... Байдужі якісь вийшли, наче статисти, а не творці. Не видно любові, яку вони повинні вкладати в посівну кампанію! А потім... оцей густий синій димок, який пахкотить над тракторами... Адже димок свідчить про перевитрати пального, так? А де ж режим суворої економії, га?.. Щоб, може, один-другий гектар зорати чи засіяти за рахунок зекономленого пального? Про цей режим картина мовчить, як бевзь.
Голова його поникла, наче стятий косою на польовому бездоріжжі великий розквітлий будяк...
– Ось вам і внутрішні резерви!.. Бо якби я відповідальніше поставився до змалювання суперфосфату й зерна, якби я пильніший був до якості та глибини оранки, якби подбав про вологу для посівів, якби не зневажив трудовий ентузіазм сіячів, якби піклувався про режим економії пального та бережливе ставлення до техніки, – тоді б із такої ниви можна збирати по шістдесят! Правління колгоспу на чолі з товаришем Димом правильно зауважили, що навіть шістдесят – не межа! Бо запаси внутрішніх резервів – необмежені.
– Значить, практично запаси внутрішніх резервів у майбутньому зможуть різко збільшити продуктивність праці?– став догадуватись я. – Скажімо, за рахунок ентузіазму, за рахунок зекономленого бензину...
– Так! – перебив бородань. – Уявляєте? В майбутньому, наприклад, посівні площі «Барвінку» не збільшуватимуться, але ж урожаїв треба домагатись вищих і вищих. За рахунок чого? Саме за рахунок великих запасів внутрішніх резервів! О, це та могутня жила, яка може стати золотою не тільки для сільського господарства, а й для промисловості. Отож проблема внутрішніх резервів назріла не тільки для економіки, а й для мистецтва, що правдиво має відображати проблеми життя. А мій рухомий живопис не тільки не повинен відставати від життя, а й попереду йти, попереду! Так що я згоден із усіма зауваженнями, які вислухав од правління колгоспу на чолі з Димом... Піонерка тут огиналась поміж членів правління, коли оглядали мою картину... Знаєте, дрібне, як печеричка, з біса розумне, грамотне й начитане. Питає: «А чому ви на своїй картині не передбачили біологічний захист рослин від шкідників? Біологічний захист рослин є прогресивним методом, який дозволить на вашій картині збирати урожай не сьогоднішнього, а завтрашнього дня!» А й справді, чому я не передбачив біологічного захисту?.. О, запаси внутрішніх резервів і справді безмежні, за ними майбутнє, отож я й мушу звалити на свої плечі цю почесну ношу...
Бородань у задумі збрижив пооране зморшками чоло, забувши про все, окрім невичерпних запасів внутрішніх резервів у житті й рухомому живописі. Тихо ступаючи, я подався з фойє Будинку культури.
РОЗДІЛ СОРОК СЬОМИЙ,
Доспівали яблука та грушки в знахарчиному саду, а черешні давно поспіли, вже й вишні поналивалися сонячним соком. Весна минула в Яблунівці, тепер ось і літо мало стати вповні. За вдачею холерик, я уже давно мусив би зірватися з насидженого місця, вже давно мав би полинути в інші краї, шукаючи в тих інших краях якийсь інший свій образ, відмінний аспект думок та почувань. Але Яблунівка була дужча за мою вдачу, магічне її зачарування тримало в цупких обіймах, і подеколи здавалось, що саме там, в інших краях, насправді я не зумів би знайти свій новий образ, відшукати новий аспект думок та почуттів, які освіжають, омолоджують, надають смислу існуванню... і з химерною вірою впевнювався, що така внутрішня одміна чекає мене саме в Яблунівці, ось тільки слід не проґавити ні миті душевної одміни, ні стану, котрий спостигне все єство.
Отже, доспівали яблука та грушки н знахарчиному саду, вишні на гіллі святкували минуще свято свого життя яскравим сяйвом тугого соку, а Яблунівка взяла мене в полон усіма тими пригодами, що вже стались тут і які ще мали статись. Та й чи міг я поїхати з села, не дочекавшись повернення Хоми з Америки?! Швидше дав би відрубати собі ліву руку, ніж сів би у «Волгу», не здибавши грибка маслючка в обітованій Яблунівці.