Приватне життя феномена
- Автор: Гуцало Євген Пилипович
- Серия: Пригоди Хоми Прищепи #2
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Приватне життя феномена». Краткое содержание книги:
– Так, місіс, це й справді Макс, який належить голлівудській зірці Мадлен Вудкок. На жаль, місіс, він потрапив до нас із камінням у сечовому пухирі.
– Ах!.. Ах!.. Ах!.. – з тяжким жалем вигукнула шатенка. – А як здоров’я Макса сьогодні?
– Операція пройшла успішно, її виконували під місцевою анестезією. На жаль, Мадлен Вудкок довго не згоджувалась на операцію, жаліла свого улюбленого фокстер’єра, сподіваючись вилікувати грілками, клізмами та свічками з беладонною...
– Ах, бідний Макс!.. Ах, незрівнянний Макс!.. – побивалась чула шатенка над чужою собачою долею. – А як часто у вас дозволяється побачення з пацієнтами?
– Навідуйтесь у будь-яку пору дня і ночі.
На цьому вони розлучилися з чемним працівником швидкої медичної допомоги для собак.
У дворі поліклініки, накритому згори штучним прозорим куполом, віяв штучний прозорий вітер, гнаний замаскованими серед тропічних дерев потужними кондиціонерами. Назустріч шатенці й Хомі йшов здоровань-санітар, несучи на руках гладкошерсту таксу. Такса, мабуть, хворіла на ожиріння, бо її шкіра обернулась на клубок товстих складок, які надавали їй вигляду потвори.
– О, такса Ліліан! – вигукнула екзальтована шатенка. – Фотознімок Ліліан торік прикрашав першу сторінку журналу «Лайф». Її хазяїн – це знаменитий мафіозі Коменчіні з Лонг-Біча...
Й тут із дверей поліклініки вискочив огнистий доберман-пінчер, а слідом за ним – лікарі, котрі намагалися зловити пса. Кожен із них кричав не своїм голосом:
– Рятуйтесь, він скажений!.. Рятуйтесь, він скажений!
Шатенку як вітром змело з двору. Хома побіг у протилежний від неї бік, потерпаючи, щоб його в Америці не покусали. Бо коли покусають, то він не зможе лікуватись навіть у собачій поліклініці, адже в нього нема стільки доларів на лікування, скільки в американських собак, а трудоднями своїми колгоспними тут не розплатишся, не приймуть. Старший куди пошлють щодуху чухрав і шепотів:
«Мартохо-заступнице, оборони й заступи від заокеанського сказу, оборони й заступи!»
РОЗДІЛ СОРОК ШОСТИЙ,
Після чергового телезв’язку з Америкою мені знову запраглося зустрітись у сільському Будинку культури з бородатим генієм мотовила, зодягненим у джинсовий костюм. Ви ще не забули, як під час нашої останньої зустрічі він проповідував ідею, що в комбайна все має бути прекрасним – і застережний клапан, і балансирна балка, і масляний резервуар, і гідравлічна система? Ви ще не забули, як під час цього прекрасного монологу в мене почався приступ зубного болю, як у голові зазвучали саксофон, тромбон, труба, гавайська гітара, банджо, скрипка, віолончель, контрабас, творячи меланхолійний блюз американських негрів? І, зрештою, ви ще не забули, що саме після останніх відвідин Будинку культури започаткувались мої радіобіологічні й телебіологічні здібності, завдяки яким я часто бачив Америку й Хому в Америці?
Не без внутрішнього остраху входив я в просторе фойє, з якого ото мусив не так давно тікати через раптовий зубний біль. Я не сумнівався, що застану художника за роботою, що знову побачу його в процесі творчості, в стражданнях і муках. Як йому вдалось пережити трагедію – адже за наказом голови колгоспу Дима корову червоної масті, яка слугувала за прототип у настінному живописі, було вибракувано з череди й відправлено на бойню! Та й довелось пережити творчу драму з комбайном: змальовуючи мотовило, він не дотримався пропорцій, отже, на такому комбайні не можна зібрати й зернини врожаю, що суперечило принципам рухомого живопису.
І справді, я застав бороданя у фойє. Не бачились ми не так і багато, проте за цей короткий час художник змінився разюче. Обличчя його стало сухе, як дубова тріска, яку, недогорілу, встигли вихопити з багаття. Язики душевного вогню опекли вуста, що потріскались і пошерехатіли. Паморозь сивини вдарила в скроні. Гострий ніс, схожий на форштевень старовинної турецької фелюги, іще більше вигострився й грізно похижів. Численні зморшки на чолі поглибшали, у погляді побільшало колючого космічного пилу, а зіниці, які нагадували далекі зоряні галактики, тепер нагадували ще дальші галактики.
Художник стояв у простінку між двома вікнами, які відкривали розкішну картину яблунівського літа. Проте ще розкішнішу картину можна було побачити на отому простінку поміж вікнами. Уявіть собі весняне поле, сонце над обрієм, зелену лісосмугу, що світиться молоденьким смарагдовим листячком. На передньому плані – купа суперфосфату, мішки з зерном, бочка з пальним. Ген-ген удалині, майже на обрії, два трактори орють землю, а тут, ближче, посувається сівалка, з сошників якої добірне насіння ллється в рахманний ґрунт. Чи треба говорити, що кожна грудочка землі, кожна зернина, кожна деталь сівалки чи тракторів намальовані рукою майстра, котрий знається не тільки на живописі, а й на рільництві та агрономії, а й на техніці та метеоролії і, можливо, на космогонії?