Приватне життя феномена

Трудно сказати, чому я не зупинив машину, а проїхав мимо. Чи не тому, що пошкодував Дмитра Волосюка? Адже йому не вдасться обманути мене, адже я знаю про нього якщо не все, то принаймні все.

Майнуло Велике Вербче, далі Білоконі...

Літні села я сприймав як безмежну книгу рідної землі і рідного народу. Кожне село – наче окремий і неповторний розділ. Такий, як Яблунівка з велемудрим і велехитрим грибком маслючком, із роботою на полях і на фермах, із новими та старими обрядами і звичаями, з народженнями людськими й смертями, з пригодами химерними й непорозуміннями ще химернішими, з піснями, з лукавим сміхом та зі словом – дотепним і розумним, веселкової барвистості і небесної незмірної глибини! І якщо розділ цієї книги, пойменований Яблунівкою, такий казково багатий і невичерпний, то яка ж казково багата й невичерпна вся книга, в котрій незчисленна кількість розділів і ще незчисленніша кількість сторінок. Ось щойно я тільки проскочив через кілька таких сторінок, пролетів на машині через Білоконі, Велике Вербче, Гончарі, Кривошиї, Липівку, Малі Дубові Гряди...

Коли й кому до снаги прочитати всі ці сторінки поспіль, щоб відкрився могутній зміст усієї книги, щоб явився дух її у своєму вічному поступуванні вперед, у майбутнє? Хто той богатир і велет? Очевидно, цей богатир і велет – сам народ наш.