Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

— Тобі не страшно, Ін? — спитав. Ролф.

— Ні, — відповіла, не оглядаючись.

— Страшно перші двадцять років, далі буде ще страшніше, — сказав по-російськи широкоплечий, що сидів тепер по праву руку від обер-лейтенанта.

Інгрід кинула на нього миттєвий погляд і посміхнулася.

— Що він говорить? — спитала у Ролфа.

— Радить спускатися на другій швидкості і не вимикати зчеплення, — відповів Ролф. Він повернувся в бік росіянина і сказав. — Не хвилюйся, вона водить машину краще за мене.

І знову настало довге мовчання. Тільки шурхотіли по ламкому, підталому льодку шини та підвивав налітаючий з долини вітер. Попереду, на дні глибокого провалу, холодним розливом живого срібла мінилося море. Над ним на краю велетенської сходинки розташувався Глом-фіорд. З тих, хто зараз був у машині, тільки Ролф бував тут раніше. Тоді сейнер, на якому вони вийшли з Хаммерферста за тріскою, деякий час змушений був ховатись тут від лютого шторму. Хлопцеві поталанило, він гостював у тіточки Марти цілий тиждень і познайомився з її чоловіком Осмундом Ніссеном (раніше такої можливості не мав, тому що Осмунд більше садів по тюрмах). Він був людиною розумною. Привітний, і як всі норвежці не багатослівний. Тиждень — невеликий строк, але Ролф встиг прив'язатися до Осмунда. Особливо гостро відчув це, повернувшись до себе на сейнер, в радіорубку. Як довго потім йому не вистачало справжньої чоловічої розмови за кухлем еля, розмови про життя, доброго слова, щирого погляду.

З семи років залишившись сиротою, Ролф не підозрював навіть, що всі ці роки тужить за батьком. З Ніссеном тоді розлучились надовго. Лише років зо два тому доля знову звела їх. Осмунд змушений був переховуватись від поліції і сидів у підпіллі будинку Уллів у Хаммерферсті. Вдень не ризикував підніматися на мансарду, зате серед ночі… Які то були ночі! Вони просиджували, не запалюючи світла, до ранкової зорі і все говорили… Саме тоді постала перед Ролфом на повний зріст правда Ніссена. Встала і закрила собою всі маленькі, ниці правдочки, тому що це була правда трудового народу, за чиї права все життя боровся Осмунд Ніссен. Ролф уже тоді зрозумів, що Ніссен не один у тій справедливій боротьбі. І в Хаммерферсті були у нього однодумці, соратники.