Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Городское фэнтези » Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.
Антологія української фантастики XIX—ХХ ст. - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.

Электронная книга - «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.». Краткое содержание книги:

Готична, або романтична, фантастика в Україні виникла на основі давньої української літератури і народної міфології. Романтики захоплювалися казками й містикою, і згодом міфічні істоти заполонили українську поезію і прозу. Українська народна демонологія набула такої популярності, що захопила не тільки українських, а й російських та польських письменників. Але ані в Росії, ані в Польщі не існувало такого багатства міфологічних образів і сюжетів. Класична фантастична проза в кожній європейській літературі виглядає по-різному. Особливістю ж слов’янських літератур є те, що надприродне зображається з великою дозою гумору і тяжіє до фольклорного тлумачення фантастичних подій та образів.
У цій книжці українську фантастичну прозу ХІX – ХХ сторіч представляють мало відомі твори Івана Барщевського, Михайла Чайковського, Івана Бороздни, Миколи Костомарова, Євгена Згарського, Наталі Кобринської, Івана Франка, Івана Липи, Гната Хоткевича та багатьох інших авторів.
1 ... 111 112 113 114 115 116 117 118 119 ... 229
Перейти на страницу:

Коли б навіть серед білого дня хтось чужий встромив лице ненадійно у вікно, то, я думаю, що для хатнього чоловіка була б се річ не конче приємна. Ну, а серед ночі для чоловіка, що збудився зі сну, увидіти у вікні незнакоме лице (та ще яке лице!) – то вже таки категорично річ немила, хотя би той чоловік був і як сильних нервів… Признаюся – я перелякався так, що навіть не міг крикнути. Я присів на кріслі, випив склянку зимної води – і прийшов до себе.

Перша думка була у мене: «Хто б се міг бути? Чи се, може, мара, нічний привид? Однак я нічого подібного до сего часу не видів… Злодій? Розбійник? Нічний напад?… Можлива річ! Я вдовець, бездітний – міг би хто думати: багатий, маю гроші, ну, і о напад недорого… А може, злодії прийшли красти коні?»… Я перейшовся два рази по кімнаті.

Коло ліжка в головах стояла у мене шабля, стара, предковічна, козацька… Ще прадід мій викопав єї, коли орав під гречку давнє побойовище, і відтак она стала переходити у нас з рук до рук. Я глянув на неї, і відвага вступила в мене. В одну мить я взувся, одягнувся в капоту, взяв шаблю в руку (пам’ятаю, як мені при тім прийшла до голови думка: «Ну, не послужила ти мені, сестрице, до сего часу, але вже нині зробиш прислугу!!!») і вибіг надвір. Надворі тихо, хоч мак сій. Тепла літня ніч, місяць був вповні, по небу тягнули пошарпані хмари, з-межи котрих мигтіли зорі… довкола всьо видно. Я підійшов до дверей стайні: коні хрупають сіно, і чути виразно, як парубок рівно сопе, спить блаженним сном. Нічого не видно, не чути. Що ж се могло б бути?

Я вийшов на улицю. Улиця іде повз моє обійстє, проста, як стріла. Виходить з села і йде в поле та аж ген далеко звертаєся набік. Я став довкола розглядатися, став прислуховуватися, та й тут всьо спокійно, тихо… Однак по довшім напруженю зору доглядів я, може, на тисячу кроків від мене якусь чорну постать, що рухалась серед дороги в стороні від поля… «Се мусить бути скотина або чоловік!» подумав я. Місяць якраз вийшов з-за хмари і кинув цілий сніп світла на туманіючу серед дороги постать. При тім я увидів виразно зачерки чоловіка, я увидів, як у него на голові щось замигтіло, мов іскри, і як від одного плеча назукіс стирчала ясна, блискуча стріла… Се когутячі пера… се багнет… се шандар… Ось оно як! Мені нараз роз’яснилося в голові. Се шандар був у мене під вікном, і він-то набавив мене такого страху. Я все ще стояв на улиці і дивився вдаль, – багнет все ще блищав до місяця, а людська постать все ще рухалась, все меншала, вкінці зникла. Місяць зайшов за клапоть чорної хмари, і нараз покрила дорогу густа темнота. Я обернувся і повільним кроком пустився додому… Втім взялися звідкись два вартівники.

– Хто то? – крикнули оба разом за плечима.

– Я!

– Що за я?

В одну мить вхопив мене обіруч один хлопище, а другий став приглядатись мені в лице.

– Таж се єгомость! – кликнув той, що приглядався. – Що робите, єгомость, о сій порі на улиці?

Другий зараз мене пустив і став перепрошати за свою «неґречність», а оба при тім з почестію звернули свої очі на мою закривлену шаблюку.

– Чекайте-но, хлопці! – обізвався я. – Чи не переходив тут хто улицею? У мене хтось вештався по подвір’ю і заглядав у вікно.

– Нікого ми не виділи. Ми стояли он там під липами коло церкви, то якби хто йшов був улицею, були б ми певно виділи.

– А шандара ви нині нігде не здибали? – спитав я таким тоном, начеб я хотів той випадок замельдувати зараз до жандармерії.

– Ні! Шандар був вчора в нашім селі, а нині Бог знає, де він обертаєся…

Парубки мали охоту побалакати зі мною ще довгенько, они впадали на різні здогади і давали різні ради, – оден навіть замітив, чи не слід би задзвонити «на ґвалт», але мені зачинало бути холодно, і я вернув до себе до хати та ліг назад на давнє місце в постелі.

1 ... 111 112 113 114 115 116 117 118 119 ... 229
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)