Трудівники моря
- Автор: Гюго Виктор
- Год: 1866
- Язык: украинский
- Переводчик: Степан Пінчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Трудівники моря». Краткое содержание книги:
Переклад з французької, примітки та післямова Степана Пінчука.
Серед пам'яток цієї архітектури є свої архітвори, вони жахливі. Один із них — Дуврський риф.
Море його створювало і вдосконалювало з нечуваною любов'ю. Сердита хвиля вилизувала його. Він огидний, підступний, похмурий, весь поритий підземними ходами.
Його перетинала ціла сітка підводних нір, які розгалужуються на незмірних глибинах. Багато з цих непрохідних штолень під час відпливу своїми отворами виходять на сушу. В них можна зайти. На свій страх і ризик, звичайно.
Задля врятування машини і власного життя Жільят змушений був обстежити кожний грот. Кожен наступний з них був жахливіший за перший. Скрізь у підводних печерах в перебільшених розмірах, властивих океанові, відтворювалися картини розбою і різанини, які дивовижно відбилися в тіснині між двома Дуврами. Той, кому не доводилося бачити на віковічних гранітних стінах морської печери жахливих фресок,
намальованих природою, той неспроможний їх собі уявити.
Ці жахливі гроти — підступні. Затримуватись у них не варто. Під час припливу вода заливає їх по самісіньку стелю. Там аж кишать стоноги та інші морські тварини.
Гроти захаращені велетенськими купами круглих валунів. Чимало з цих валунів заважили б понад тонну кожен. У них були найрізноманітніші розміри і забарвлення: більшість із них були мовби скривавлені, інші, оброслі кошлатими і липкими водоростями, здавалися великими кротами, які підривають скелю. Деякі з гротів закінчувалися склепінчатою нішею. Інші ж артерії таємних шляхів сполучення продовжувалися в скелях чорними покрученими щілинами. То були вулиці безодні. Ці щілини поступово звужувалися аж так, що годі було пройти ними людині. З запаленою головешкою в руках там можна було побачити, як моторошна темрява сочиться водою.
Якось, захопившись пошуками, Жільят проник у таку щілину під час відпливу. День був погідний, безвітряний і сонячний. Нічого було боятися підступності моря — воно не загрожувало ніякою небезпекою.
Дві причини, як ми тільки-но сказали, спонукали Жільята йти в розвідку: для врятування машини потрібно познаходити придатні для вжитку уламки пароплава, а для власного прохарчування — крабів та лангуст. Черепашкових у Дуврах йому вже не вистачало.
Щілина була вузька, й прошитися через неї було майже ніяк. Жільят побачив, що в кінці її мерехтить світло. Він зібрався на силах, втягся, крутонувся й проліз у глибину, наскільки було можливо.
Він, сам того не знаючи, потрапив у середину тої скелі, на шпиль якої Клюбен кинув Дюранду. Жільят опинився якраз під цим шпилем. Крута і недоступна зовні, скеля вся була поточена всередині. Там були галереї, водоймища, покої, як у могилі єгипетського фараона. Підривна робота тут здавалася складнішою, ніж в інших лабіринтах, то була праця невтомних вод, підкоп океану. Відгалуження цієї підводної печери, очевидно, були зв'язані з океанськими водами не одним виходом — одні з них, напевно, зяяли над поверхнею моря, інші, у формі глибоких лійок, — невидимі. Саме поблизу цього місця Клюбен стрибнув у море, про що Жільят, ясна річ, не знав.