Трудівники моря

Серед пам'яток цієї архітектури є свої архітвори, вони жахливі. Один із них — Дуврський риф.

Море його створювало і вдосконалювало з нечуваною любов'ю. Сердита хвиля вилизувала його. Він огидний, підступний, похмурий, весь поритий підземними ходами.

Його перетинала ціла сітка підводних нір, які розгалужуються на незмірних глибинах. Багато з цих непрохідних штолень під час відпливу своїми отворами виходять на сушу. В них можна зайти. На свій страх і ризик, звичайно.

Задля врятування машини і власного життя Жільят змушений був обстежити кожний грот. Кожен наступний з них був жахливіший за перший. Скрізь у підводних печерах в перебільшених розмірах, властивих океанові, відтворювалися картини розбою і різанини, які дивовижно відбилися в тіснині між двома Дуврами. Той, кому не доводилося бачити на віковічних гранітних стінах морської печери жахливих фресок,

намальованих природою, той неспроможний їх собі уявити.

Ці жахливі гроти — підступні. Затримуватись у них не варто. Під час припливу вода заливає їх по самісіньку стелю. Там аж кишать стоноги та інші морські тварини.

Гроти захаращені велетенськими купами круглих валунів. Чимало з цих валунів заважили б понад тонну кожен. У них були найрізноманітніші розміри і забарвлення: більшість із них були мовби скривавлені, інші, оброслі кошлатими і липкими водоростями, здавалися великими кротами, які підривають скелю. Деякі з гротів закінчувалися склепінчатою нішею. Інші ж артерії таємних шляхів сполучення продовжувалися в скелях чорними покрученими щілинами. То були вулиці безодні. Ці щілини поступово звужувалися аж так, що годі було пройти ними людині. З запаленою головешкою в руках там можна було побачити, як моторошна темрява сочиться водою.